Політологія: Навчальний посібник

Типи і різновиди політичного процесу

Більш детальна оцінка змісту політичного процесу пов'язана з характеристикою його типів і різновидів. У найзагальнішому вигляді можна сказати, що політичні процеси розподіляються за об'єктами політичного впливу: на зовнішньополітичні і внутрішньополітичні. Зовнішньополітичний процес буде розглянутий у спеціальній лекції. Для розуміння ж особливостей внутрішньополітичних процесів перш за все треба відзначити провідну роль і значення інституалізованих форм політичної активності громадян. Справжнім хребтом політичного процесу є організаційна структура влади, яка вимагає тих чи інших об'ємів активності населення, визначає набір засобів політичної мобілізації громадян і панівні методи управління. Від здатності політичної організації видозмінювати функції своїх ланок, швидко справлятися з кадровими змінами у правлячій еліті і зміною лідерів, забезпечувати створення нових необхідних інститутів безпосередньо залежать ступінь і характер впливу політики на соціальне середовище.

Демократичні форми політичного процесу можна виділяти за значно ширшим колом обґрунтувань, ніж у тоталітарних антиподів. У той же час відомий американський політолог Л.Бередет запропонував дуже містку і просту диференціацію такого типу політичних процесів. Поклавши в основу їх класифікації поняття народу як основного політичного суб'єкта, чия владна воля формується у вигляді законодавчого процесу, він отримав такі різновиди політичних процесів:

А. Пряма демократія, де населення безпосередньо впливає на владні структури і визначає зміст законодавчого процесу.

Такого роду схема чітко ілюструє ідею Ж.Ж.Руссо, що ніхто не має права представляти політичну волю іншого. Тому тільки безпосереднє волевиявлення людей здатне легітимізувати політичну владу. Відомо, що класичні форми такого роду політичних процесів існували в давньогрецьких полісах або, наприклад, у феодальному Новгороді. Зараз такі політичні процеси майже вже не зустрічаються. Тим не менш, було б помилкою не допускати можливості встановлення таких макрополітичних процесів у майбутньому. Адже розвиток електроніки неминуче створить технічні можливості постійного плебісцитарного визначення електоральних переваг населення з найширшого кола питань. А це в свою чергу змінить і механізм прийняття рішень, і домінуючі форми політичної участі, і критерії оцінки політичної активності громадян.

Б. Представницька демократія або, кажучи інакше, республіка (правління без монарха). В даному випадку люди не тільки самі впливають на владу і виконання законів, але й висувають з свого середовища представників, що виконують функції прийняття законодавчих актів і повсякденного управління державою. Так у структурі політичного процесу з'являється інститут виборних представників, що несуть певну відповідальність за здійснення влади перед народом, що їх вибрав.

Стосунки між народом і його представниками інтерпретувалося по-різному в політичній думці. Так, Локк наполягав на обмеженні діяльності й волі законодавців волею народу. Берк і Медісон підкреслювали потребу обмеження форм контролю населення за діяльністю своїх представників. З їх точки зору, народ тільки на виборах міг би "провалити" своїх вибранців, якщо б побачив, що вони поступають не у відповідності з його інтересами. Взагалі ж варіації підходів до цього питання розташовувались у досить широкому спектрі: від визнання доцільності повсякденного контролю за представниками населення до утвердження необхідності повної відсутності будь-якого контролю за ними. В реальності ж, у демократичних державах даного типу народ не тільки владарює, але й виконує політичні функції, в тому числі і контролює дії еліти. Так, наприклад, у деяких країнах встановлені права населення, що дозволяють відкликати своїх представників або створюють неможливість для верхів змінювати ряд конституційних положень без всенародного референдуму. І все ж при оцінці політичного процесу даного виду необхідно зазначити, що чим більше функцій покладається на представників народу, тим менше їх стає у населення. Інша справа, що різна питома вага владних функцій може по-різному відбитися на демократизації політичного процесу, тому що певні еліти здатні зробити для блага демократії незбагненно більше, ніж сам народ, безпосередньо здійснюючий свої права на управління державою.

В. Плюралістична демократія. Цей різновид демократичного процесу пов'язаний з еволюцією республіканського ладу, що проявляється у виникненні багатоликих політичних асоціацій, які посилюють здатності вступаючих у них громадян впливати на зміст управлінських рішень. Групова мобілізація людей дає можливість уряду більш гостро відчути їх владне волевиявлення і підштовхнути до відповідних дій. Така схема передбачає, наявність додаткових посередників між народом і владою.

В результаті народ ще на крок відсувається від влади, точніше від прямого контролю над нею. Але одночасно він здобуває можливість більш цілеспрямованого впливу на зміст управлінських рішень. До того ж зрозуміло, що міжгрупова воля у такого роду політичних процесах буде формуватись під переважаючим впливом тих груп і асоціацій, які або ближче за інших розташовані до важелів влади (наприклад, мають ті чи інші привілеї, володіють більшою організованістю тощо), або ж чинять більш сильний тиск на владу в силу зацікавленості якимось конкретним питанням.

Тут наочно видно, що плюралістична різновидність політичного процесу цілком може девальвувати якщо не права, то, принаймні, реальні власні можливості певних груп населення, які в сукупності при певних умовах можуть складати навіть більшість населення країни.

Організаційно-структурні обриси політичного процесу можна уявити й більш детально, розкриваючи специфіку державної будови або ж особливості способів його функціонування. Адже зрозуміло, що формування волі в унітарній державі (де вся влада концентрується на загальнонаціональному рівні), на конфедеративному (що передбачає згоду між окремими суверенними утвореннями) або навіть федеративному (де є два паралельних рівні центральної і місцевої влади) рівні має суттєві відмінності. Немалу роль відіграють також президентська або парламентська форма правління, форми взаємовідносин між законодавчою, виконавчою і судовою владами тощо.

Відмінності внутрішньополітичних процесів можна визначити і за іншими основами. До речі, з точки зору здійснення елітою і електоратом своїх функцій, неприхованого чи прихованого здійснення державою своїх повноважень і прерогатив можна виділити відкритий і прихований (тіньовий) політичні процеси.

Відкритий політичний процес характеризується перш за все тим, що політичні інтереси груп і громадян систематично виявляються у електоральних перевагах, програмах партій і рухів, а також у інших формах публічних претензій людей до державної влади. При демократії це виражається в безперервних контактах між групами, громадянами та інститутами влади, в обговоренні й запереченні приватних і спільних завдань, корегуванні політичного курсу, що здійснюється під впливом суспільної думки.

В умовах тоталітарних режимів, як правило, оголені інші риси політичної взаємодії суб'єктів і інститутів влади: адміністративна необмеженість влади, всепроникаючий силовий вплив держави на рядових громадян тощо. В той же час, якщо у демократичних державах відкритість політичного процесу виражається у доступності для громадськості різних фаз і етапів прийняття політичних рішень, корегуванні програм, рекрутуванні еліт, а також інших учасників владної взаємодії громадян, то у тоталітарних режимах відкритість політичного процесу ніколи не поширюється на механізми управління і особливо на вироблення стратегічних і тактичних цілей правління.

На противагу відкритому тіньовий процес базується на публічно неоформлених політичних інститутах і центрах влади, а також на таких владних домаганнях груп і громадян, які за різних причин не передбачають звернення до офіційних носіїв влади. В якості центрів влади, до яких у такому випадку апелюють громадяни, можуть виступати заборонені, нелегалізовані і невизнані суспільством структури (наприклад, мафіозні об'єднання).

У такому випадку даний владнополітичний простір буде регулюватися прийнятими у цих центрах рішеннями, запропонованими ними засобами і нормами реалізації мети, установленими правилами і свободами діючих там суб'єктів. Найчастіше управлінська інформація не звернена до суспільної думки суб'єктів, що діють у зоні даного політичного процесу, а контроль за правлячими елітами повністю відсутній.

Тіньовий політичний процес може виступати як в альтернативній офіційній політиці (наприклад, у формі паразитування мафіозних структур на державних інститутах влади, як це має місце у країнах з високим рівнем корумпованості правлячих верств), так і в неальтернативній, коли вища влада певних інститутів офіційно не афішується, але визнається. Така ситуація досить типова, коли держава передає вищі владні функції своїм окремим структурним ланкам (наприклад, органам служби безпеки, репресивним структурам) або тим чи іншим партійним формуванням. В той же час тіньовим може бути й реальний політичний процес, якому перешкоджають в його легалізації, і тому він набуває неуправляючого і непроявляючого характеру. Наприклад, у радянській державі довгий час політичні взаємовідносини націй штучно деформувались, а на поверхні політичного життя вони набували не властивої їм природи і характеру "дружби народів". В силу цього реальні проблеми, які виникали між соціально-етнічними спільнотами в сфері розвитку національних мов, взаємодії культур тощо, не вирішувались, що згодом обернулося вибухом етнічних почуттів та іншими проблемами, вирішувати які змушені інші покоління та режими.

Ще одним критерієм диференціації внутрішньополітичних процесів є характер перетворення влади, що дає підстави говорити про революційні та еволюційні політичні процеси. Перший з цих різновидів відрізняє відносно швидка якісна зміна влади, панівних способів прийняття рішень, каналів і механізмів політичної участі. У західній політології цей стан політичного життя нерідко називають етапом "повного перегляду конституції" держави.

Залежно від зовнішніх і внутрішніх умов революційний політичний процес може передбачати використання як мирних, так і насильницьких методів. Але в будь-якому випадку подібного роду перетворення здійснюються за досить короткий історичний час. В такі періоди, як правило, електоральні переваги звільняють місце стихійним, випадковим формам масових політичних рухів, які, впливаючи на верхні поверхи влади, нерідко обходять закон і органи влади.

В цей час статус представницьких органів влади, функції і статуси різних суб'єктів політичних відносин активно підриваються соціальними і політичними силами.

В еволюційному політичному процесі зміна його внутрішніх параметрів відбувається шляхом поступового вирішення конфліктів і протиріч, що накопичуються. Такий характер політичного розвитку й функціонування опирається на певне розведення функцій і ролей різних політичних суб'єктів, на стійкість сформованих механізмів прийняття рішень. Тенденціям революціонізації перешкоджає сумісна діяльність еліти й електорату, які взаємоконтролюють одне одного.

Необхідною основою еволюційного протікання політичного процесу є легітимність влади й наявність, як правило, єдиних соціокультурних цінностей і орієнтирів керівників і керованих. Якщо у тоталітарних режимах еволюційність може забезпечуватися за рахунок панування методології і насильства стосовно рядових громадян, то відповідними механізмами в демократичних країнах є етика консенсусу й обов'язкова наявність конструктивної опозиції. Тому в останньому випадку управління органічно доповнюється самоуправлінням і самоорганізацією політичного життя, а реформування суспільної системи включає вибухові методи перебудови.