§ 5. Відносна самостійність держави
Розглядаючи тісний взаємозв'язок і взаємозалежність суспільства і держави, громадських об'єднань і держави, комерційних корпорацій і держави, слід зважувати на те, що держава має відносну самостійність.
Відомо, що «абсолютної самостійності» ні в природі, ні в суспільстві бути не може, оскільки існує загальний взаємозв'язок
процесів і явищ. Не може бути й «абсолютної залежності». Коли ми говоримо про державу як про «слугу суспільства», це не означає, що ми представляємо її як слугу, маріонетку в грі зовнішніх умов, суспільних відносин. Якби держава не мала певної самостійності, своєї внутрішньої та зовнішньої свободи, вона була б пасивною, мертвою, а отже, зайвою ланкою в політичній системі суспільства, у громадянському механізмі. Поняття «відносна самостійність» держави покликано відбити активність держави у всіх сферах громадського життя. Зворотний вплив держави на суспільство є мислимим лише в рамках її відносної самостійності.
Відносну самостійність держави слід розглядати конкретно-історично, зважаючи на специфічні умови розвитку суспільства, його політичної системи та ін. У процесі науково-технічного і суспільного прогресу відносна самостійність держави зростає.
Знаходячись у певній залежності від зовнішніх чинників (економіки, класової боротьби, політики, ідеології), держава справляє на них зворотний вплив, що є однією з форм вияву її відносної самостійності. Іншою формою прояву відносної самостійності держави можна назвати підвищення держави над інтересами класів, що борються, виконання загальносоціальних завдань або її організаційну відокремленість від суспільства в цілому, наявність власної внутрішньої структури і функцій. Таких форм прояву відносної самостійності держави можна навести чимало, вони специфічні для різних країн кожної історичної епохи.
Крім того, у держави є своя логіка розвитку. Наявність особливих етапів розвитку держави є однією з форм прояву відносної самостійності. Держава додержується свого власного шляху розвитку, над ким має зверхність розвиток виробництва. Але держава, завдяки своїм власним законам і фазам розвитку, справляє зворотний вплив на розвиток виробництва, що є однією з загальних (властивих всім історичним етапам) форм відносної самостійності держави.
Чи слушним буде ствердження, що «держава не має власної історії», оскільки її поява і подальший розвиток були обумовлені розвитком суспільства — економічним, соціальним, політичним? Ні, певна річ. Держава розвивається разом із суспільством і в той же час має свою історію. Аргументом на користь останнього твердження є відносна самостійність держави у вигляді різних форм її прояву.
________________
[1] Поняття «громадянське суспільство» з'явилося в XVII ст. в працях Г.Гроція, Т.Гоббса, Дж.Локка й одержало фундаментальний розвиток у наступних століттях у роботах Ж.-Ж. Руссо, Ш.Монтеск'є, Гегеля й ін. Гегель, наприклад, розглядав громадянське суспільство як єдність осіб, що його складають. Він вважав, шо оскільки ці особи мають різні інтереси, нерідко протилежні, виникає потреба в державі як організації загального зв'язку кожного з кожним. Діалектично пояснюючи їх взаємозв'язок, Гегель називав державу абсолютною метою громадянського суспільства, їй (державі) підвладного.
[2] Спочатку протягом тривалого часу громадянське суспільство виробляє норму права в рамках фактичних відносин. Завдяки визнанню норми державою фактичні відносини доводяться до статусу «юридичних».
[3] Американський політолог Г. Алмонд запропонував класифікацію політичних систем світу: англо-американська (США, Англія, Канада, Австралія); континентально-європейська (Франція, Німеччина, Італія); доіндустриаль-на і частково індустріальна (країни Азії, Африки і Латинської Америки); тоталітарна (фашистська Італія, нацистська Німеччина, країни так званої «світової системи соціалізму»).
[4] В Україні правові основи взаємовідносин держави і об'єднань громадян закріплені в Законі від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», визначені статтями 36, 37 Конституції України.
[5] Однак для виконання статутних завдань і цілей зареєстровані суспільні об'єднання (особливо благодійні організації) можуть здійснювати необхідну комерційну діяльність, бути співзасновниками комерційних організацій, створювати госпрозрахункові установи і організації зі статутом юридичної особи, засновувати підприємства в порядку, встановленому законодавством (в інтересах захисту прав споживачів, екології, охорони культурних цінностей, розвитку наукових, правових і інших експертиз). Політичні партії, створені ними установи і організації не мають права займатися комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політич- ної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів із власною символікою і т. ін.
Релігійні організації мають право для виконання статутних завдань засновувати свої видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні та інші підприємства, а також благодійні установи, що мають право юридичної особи.
