Соціально-професійні спільності
До числа суб'єктів політичних відно-син, соціальних суб'єктів політики[i][/i]належать і
соціально-професійні спльності. Це передусім великі професійні групи людей, які посідають особливе місце в системі суспільного поділу праці, — робітники, службовці, інтелігенція, селяни, підприємці. Соціально-професійні спільності відіграють значну роль в економічному, соціальному, політичному, духовному житті суспільства. В країнах Заходу ці спільності є основними обліковими групами соціальної статистики. Важливо визначити соціальний склад основних професійних груп.
Інтелігенція —це соціальна група (верства) людей складної -
розумової праці.
Відповідно до цього визначення до інтелігенції належать не взагалі всі люди розумової праці, а лише особи складної (висококваліфікованої) праці, виконання якої передбачає наявність вищої або середньої спеціальної освіти. Через високий рівень освіти, професійної підготовки представників інтелігенції називають іще спеціалістами або професіоналами. Основними професіональними групами у складі інтелігенції є інженерно-технічна, наукова, педагогічна, медична, художня, адміністративно-управлінська, військова.
Близькою до інтелігенції соціально-професійною групою є
службовці —
особи нефізичної праці, які трудяться за наймом.
До службовців належать як особи простої розумової праці (в основному торгові й конторські працівники, яких називають іще службовцями-неспеціалістами), так і ті представники інтелігенції (спеціалісти), що трудяться за наймом. У західній соціології особи розумової праці визначаються також як «білі комірці», на відміну від «синіх комірців» — осіб ручної праці, робітників.
Терміном
«селянство» можуть позначатися різні спільності людей: усе самодіяльне населення, зайняте в сільському господарстві (наймані робітники, дрібні, середні і великі власники засобів виробництва, передусім землі), всі або лише дрібні власники засобів виробництва.
Нарешті,
підприємці —
це власники засобів виробництва, котрі функціонують як його організатори.
Навіть найвищі посадові особи не є підприємцями, якщо вони цими підприємствами не володіють. Водночас не є підприємцями і власники засобів виробництва, які не причетні до організації самого виробництва. На практиці власники підприємств найчастіше є і їхніми вищими посадовими особами. Оскільки функціонування приватних підприємств передбачає використання найманої робочої сили, то їх власників-підприємців називають іще роботодавцями.
