3.2. Філософське поняття матерії
В. І. Ленін кваліфікував радикальні зміни в науці, що розпочалися наприкінці XIX століття, як новітню революцію в природознавстві, а пізнавальну ситуацію, що спричинила ідеалістичні висновки, як "кризу у фізиці".
В. І. Ленін кваліфікував радикальні зміни в науці, що розпочалися наприкінці XIX століття, як новітню революцію в природознавстві, а пізнавальну ситуацію, що спричинила ідеалістичні висновки, як "кризу у фізиці". Він піддав критиці філософські школи, які з ненаукових позицій оцінювали ці події, осмислив і узагальнив революцію в природознавстві з позицій матеріалізму та діалектики, вказав шляхи подолання "кризи у фізиці" — заміну метафізичного матеріалізму діалектичним.
У цьому зв'язку В. І. Ленін дав таке узагальнююче визначення матерії: "Матерія є філософська категорія для означення об'єк¬тивної реальності, яка дана людині у її відчуттях, яка копі-
40
юється, фотографується, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них"1. Або інакше: "Матерія є об'єктив¬на реальність, яка дана нам у відчуттях"2. Це визначення безпосередньо стосується революції у фізиці. В ньому є певні особливості:
• Визначити, що таке матерія взагалі можна лише встано¬вивши її відношення до чогось нематеріального, яким є свідомість. Тому матерія визначена по відношенню до свідомості через відношення матеріального й ідеального.
• В цьому визначенні немає вказівок на конкретні види, властивості матерії. Вони відносні, не обмежені жорстки¬ми "перепонами". Матерія невичерпна, вона постійно змінюється, розвивається. Незмінним, абсолютним при цьому залишається лише об'єктивне існування матерії щодо породженої нею свідомості: все повніше, глибше, точніше відображення невичерпної матерії у свідомості, яка постійно розвивається. Філософське визначення матерії, таким чином, пов'язане з ленінською ідеєю про невичерпність матерії. Воно може бути повною мірою зрозумілим лише в контексті всього філософського аналізу цього питання.
• У гносеологічному плані філософське визначення матерії необхідно відрізняти від конкретно-наукових знань про будову й властивості матерії, тобто від тих знань, які в своїй сукупності становлять наукову картину світу. У сво¬єму історичному розвитку ці знання становлять ряд від-носних істин, які дедалі повніше й точніше відображають світ, але ніколи його не вичерпують.
Для конкретно-наукового пізнання філософське визначення матерії є загальнотеоретичною, світоглядною основою, методологічним орієнтиром. Воно свідчить про нескінченний шлях пізнання світу, застерігає від абсолютизації будь-яких наукових положень, законів, які можуть мати широку сферу дій, але не є найзагальніпіими у філософському розумінні. Це визначення орієнтує на щораз нові відкриття. Проте основою всього того, що може бути відкрите, є все та ж матерія, об'єктивна реальність у невідомих раніше модифікаціях, і будь-який
Ленін В. І. Повне зібрання творів. — Т. 18. — С. 120. Там само. — С 149.
41
відкритий її новий стан, властивість не можуть бути так чи інакше не пов'язаними з тими станами і властивостями матерії, які вже відомі, а в остаточному — із тими, які ми безпосеред-ньо сприймаємо.
• Філософське визначення матерії є прикладом матеріалістичного монізму, на якому ґрунтується принцип матеріальної єдності світу.
Протилежність матерії й свідомості має абсолютне значення лише в межах основного питання філософії; поза ним ця протилежність має відносний характер, оскільки свідомість — не самостійна сутність, а властивість матерії, її породження, і за своїм змістом є її відображенням. Принцип матеріалістичного монізму спрямований проти дуалізму, який поділяє світ на дві самостійні "субстанції", та поглядів, які "дроблять" світ на багатоманітність таких "субстанцій".
Людина зі своєю свідомістю — частина єдиного, хоч і не¬скінченно багатоманітного світу. І все ж матерію і свідомість треба розглядати як єдність протилежностей. Вони протилежні за способом існування (як об'єктивна і суб'єктивна реальність), а їх єдність полягає в тому, що свідомість не існує без матерії, оскільки матерія потенційно містить у собі можливість виник¬нення свідомості. Основою цієї єдності є матерія, яка самороз-вивається й "відображається сама в собі".
Філософське визначення матерії виключає різні форми іде¬алізму й агностицизму. Те, що нам дане у відчуттях, це — об'єктивна реальність, матерія, а не відчуття саме по собі чи "досвід" (в суб'єктивно-ідеалістичному значенні). Матерію ми сприймаємо, і вона не відчужена від нас "річ у собі" (І. Кант). Вона відображається в наших відчуттях, які виникають у про¬цесі безпосереднього контакту рецепторів організму (теж матері¬альна система) з предметами, що існують окремо від нас, а також у сприйняттях, думках, теоріях, які формуються на основі практики.
Філософське поняття матерії охоплює не лише природу, а й об'єктивно-реальні сторони суспільного життя.
Філософське визначення матерії охоплює також всю систему категорій матеріалістичної діалектики, які відображають найза-гальніпіі форми буття, закони його розвитку, котрі одночасно є й загальними формами пізнання, — змістовими формами, які фіксують весь пізнавальний досвід людства.
42
Деякі вчені вважають, що ленінське визначення матерії небездоганне, оскільки включає лише гносеологічний аспект проблеми, тому останніми десятиріччями дедалі частіше пропонується доповнити його онтологічним аспектом.
Необхідно визнати, що матерія як субстанція має свої атрибути (найбільш притаманні їй властивості), наявність яких під¬тверджена всім пізнавальним і практичним досвідом людства. Проте це не ті "невід'ємні" і "незмінні" властивості, на які вказував метафізичний матеріалізм і які насправді були лише чимось "особливим", неправомірно абстрагованим у "всезагальне". Атрибути матерії — це властивості, котрі виражають діалектичну сутність матерії і виступають як єдність певних протилежно¬стей: руху і спокою, простору й часу, взаємодії і відображення (найвищим його проявом є свідомість, якій деякою мірою теж можна приписати атрибутивність), безкінечності й конечності, безперервності й перервності тощо.
У зв'язку з характеристикою най загал ьнініих властивостей матерії виникає питання про системність як одну з її властиво¬стей. Світ, який ми пізнаємо, справді є ієрархічним рядом сис-тем, кожна з яких є одночасно елементом щодо системи вищого порядку. Прикладом може бути ряд: елементарні частинки — атоми — молекули — макротіла — Земля — Сонячна система — Галактика — Метагалактика. Такі ж системи існують і в живій природі (клітина — організм — вид — популяція — біоценоз — біосфера), включаючи й людське суспільство.
Крім тенденції до утворення матеріальних систем і підви¬щення рівня організації матерії діє також протилежна тенден¬ція — зниження цього рівня, збільшення невпорядкованості, "хаотичності" (ентропії). Це свідчить про те, що космос не становить собою картину розумної впорядкованості й гармонії. У ньому співіснують елементи й тенденції як упорядкованості, так і хаотичності.
