Взаємозв 'язок форм правління, партійних і виборчих систем
Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політичному житті суспільства. Вона справляє значний вплив на формування партійної системи, парламенту, уряду, його стабільність, політичну стабільність у суспільстві в цілому. Існує певна залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем. Обидві системи перебувають у тісному зв'язку з прийнятою в країні формою державного правління.
Залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем уперше була з'ясована М. Дюверже. Досліджуючи зв'язок між виборчими й партійними системами, він сформулював такі «три соціологічні закони» їх взаємодії:
1. Пропорційна виборча система веде до формування партійної системи з багатьма партіями, які мають досить жорстку внутрішню структуру і незалежні одна від одної.
2. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості (з голосуванням у два тури) зумовлює появу партійної системи, яка складається з кількох партій, що прагнуть до взаємних контактів і компромісів та об'єднання в коаліції.
3. Мажоритарна виборча система відносної більшості (з голосуванням в один тур) сприяє становленню двопартійної системи.
Сформульовані М. Дюверже закони свідчать, що виборча система впливає не тільки на кількість партій у країні, а й на відносини між ними. Як показує історичний досвід, двопартійна система формується здебільшого в країнах з мажоритарною виборчою системою відносної більшості. Цьому сприяє, зокрема, те, що виборець вважає за краще віддати свій голос в єдиному турі голосування за представника тієї партії, яка має найреальніші шанси на успіх, він втрачає інтерес до слабких партій. Голосування у два тури, тобто мажоритарна система абсолютної більшості, породжує політику електоральних союзів, які потім знаходять своє продовження у створенні єдиної парламентської фракції, формуванні парламентської більшості та утворенні урядової коаліції. Голосування в один тур, тобто мажоритарна система відносної більшості, не спричиняє потреби в електоральних союзах. Кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. У межах мажоритарної системи відносної більшості не виключається приєднання слабкої партії до сильної, що примушує першу приймати правила гри останньої.
Пропорційна система також не сприяє утворенню електоральних союзів; кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. Однак вона неминуче ставить партії перед необхідністю формування урядових коаліцій, оскільки, як правило, жодна з них не має змоги здобути більшість парламентських місць і самостійно сформувати уряд. Пошук компромісів у формуванні уряду ускладнюється тим, що депутати вже пов'язані передвиборними обіцянками, прагнуть зберегти обличчя партії, щоб мати підтримку своїх виборців і на наступних виборах. Труднощі у формуванні парламентських коаліцій і нестабільність уряду є характерними рисами політичного життя держав з пропорційною виборчою системою і породжуваною нею багатопартійною системою.
Зворотний вплив партійної системи на виборчу проявляється, зокрема, в тому, що та чи інша конфігурація правлячих партій приймає виборче законодавство, намагаючись пристосувати його до власних потреб. Вплив виборчої системи на формування партійної не є жорстко однозначним. Дія законів взаємодії виборчих і партійних систем, як і будь-яких інших законів суспільного розвитку, виявляється лише як тенденція. Вона модифікується низкою історичних, соціальних, політичних, культурних та інших чинників, що впливають на формування партійних систем. Одним із них є прийнята в країні форма державного правління.
Особливість зв'язку форми державного правління з певним типом виборчої системи полягає в тому, що останній може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки, потенційно притаманні тій чи іншій формі правління. Вважається, що президентській формі правління краще відповідає мажоритарна виборча система, а парламентарній — пропорційна. У президентській республіці мажоритарна виборча система робить главу держави та уряд відносно незалежними від політичних партій і парламенту, дає президентові змогу проводити значною мірою незалежну політику. Пропорційна виборча система за президентської форми правління, навпаки, ставить главу держави та уряд у залежність від політичних партій, сприяє протистоянню президента й парламенту.
З огляду на його важливість розглянемо це питання докладніше. Оскільки за президентської чи президентсько-парламентарної форми державного правління уряд формується позапарламентським шляхом, то представленим у парламенті партіям немає необхідності об'єднуватися з метою формування парламентської більшості та урядової коаліції. А за відсутності парламентської більшості немає чіткої структурованості парламенту на більшість і опозицію, ускладнюється прийняття парламентом рішень.
За пропорційного представництва в парламенті й багато-партійної системи партія, яку представляє президент, найчастіше отримує відносно невелику кількість депутатських мандатів. А це означає, що президент може не мати підтримки парламенту. Отже, президент не може управляти без підтримки парламенту, а останній не несе відповідальності за діяльність уряду й тому не зобов'язаний його підтримувати. У цьому полягає причина постійного конфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді, коли президент і парламентська більшість представляють не просто різні, а протилежні за своїми позиціями політичні сили.
Аналізуючи чотири можливих варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), американський політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальнішими варіантами є поєднання президентської форми правління з мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а парлаг ментарної форми правління -~ з пропорційною виборчою системою. Останній варіант існує у більшості країн Західної Європи, крім Великобританії і Франції. Поєднання президентської форми правління з пропорційною виборчою системою є найменш вдалим. У цьому разі існує досить значна небезпека політичного тупика й паралічу демократичних інститутів4.
У демократичному суспільстві єдиним джерелом влади визнається народ, а вибори є легітимним засобом передання
4
Уоллерстайн М. Избирательные системы, партии и политическая стабильность// Полит, исследования. 1992. № 5—6.
влади від нього до правлячої еліти. Якісний склад правлячої еліти, а отже якість самої політики, перебуває у прямій залежності від досконалості виборів. У зв'язку з цим надзвичайно важливо забезпечити досконалість і демократизм самих виборів. Це важливо і з огляду на те, що участь у виборах для абсолютної більшості громадян є не тільки основною, а й єдиною формою участі в політиці. Тому в демократичних суспільствах виборам приділяється надзвичайно велика увага.
В основі правової регламентації виборчих кампаній лежать три найважливіших принципи: по-перше, забезпечення рівності можливостей для всіх кандидатів і партій, які беруть участь у виборах; по-друге, принцип лояльності, відповідно до якого кандидати зобов'язані лояльно поводитись стосовно своїх суперників: не вдаватись до образ, приниження гідності, фальсифікацій тощо; по-третє, невтручання державного апарату в хід передвиборчої боротьби.
У більшості країн законодавчими нормами детально регламентуються процес і порядок проведення виборчих кампаній. В Японії, наприклад, забороняється робити подарунки виборцям, відвідувати їхнє житло з метою передвиборчої агітації, залучати виборців на свій бік обіцянками просування по службі тощо. У ФРН заборонено публікувати результати опитувань громадської думки за два тижні до виборів, у Великобританії — в день виборів. Докладно регламентується використання в передвиборчих цілях засобів масової інформації, особливо телебачення й радіомовлення. Зокрема, законодавчо встановлюється загальний обсяг часу, який відводиться для проведення виборчих кампаній; усім партіям і кандидатам надається однаковий час для передвиборчої агітації тощо.
Однак вибори як засіб легітимізації влади і формування правлячої еліти не варто ідеалізувати. Навіть найдосконаліше виборче законодавство, найоптимальніша виборча система не забезпечують прихід до влади найпридатніших для цього осіб — людей професійно підготовлених, з високими моральними якостями. В політиці часто буває так, що на виборах перемагають не найкращі, не найбільш гідні, а найбагатші й найвпливовіші — ті, хто користується підтримкою фінансових кіл, політичних партій, громадських організацій, владних структур, засобів масової інформації, хто має можливість використати для перемоги на виборах своє службове становище тощо. Напевне, на сьогодні це неминучий недолік демократії, бо рівноцінної зміни виборам поки що немає.
Вивчення й запозичення набутого в інших країнах досвіду організації і проведення виборів, його законодавче закріплення є одним із актуальних завдань становлення демократії в Україні.
