Геополітичні концепції
Значний вплив на зовнішню політикудержав і розвиток міжнародних відносин у першій половині XX ст. справили їхні геополітичні концепції. Термін «геополітика» (від грецьк. ge — земля + політика) до наукового й політичного вжитку ввів шведський соціолог і політичний діяч
Рудольф Челлен (1864—1922). Головна ідея різних геополітичних концепцій — зв'язок політики держав, особливо зовнішньої, з особливостями їх територіально-просторового розташування.
Історично становлення геополітики пов'язано з дослідженням ролі географічного чинника в житті суспільства в започаткованих іще Ш.-Л. Монтеск'є концепціях географічного детермінізму, що базувалися на ідеї обумовленості людської діяльності станом та характером навколишнього природного середовища. У цих концепціях розглядались особливості впливу просторового розташування країни, розміру її території, клімату, рельєфу земної поверхні, фунту, корисних копалин, флори, фауни та інших природних чинників на диференціацію господарської діяльності, темпи зростання продуктивних сил, тенденції розвитку культурного життя, типи соціальної організації та особливості політичного ладу.
Спираючись на концепції географічного детермінізму, німецько-американський вчений-географ
Хелфорд Маккіндер (1861—1941) у статті з характерною назвою «Географічна вісь історії» (1904) висунув ідею про фіксований поділ світу на окремі зони, кожна з яких відіграє в історії певну роль. Стрижневою тезою його концепції було твердження про існування так званого хартленду (від англ. heart — серце і land — земля) — «серединної землі», яка має особливе значення в історії.
X. Маккіндер дійшов висновку, що глибинна суть міжнародних відносин протягом усієї світової історії полягає у протистоянні хартленду й навколишніх земель. Неперервний тиск «серединної землі» на зовнішні кордони призводить до залежності долі Європи і світу від процесів, що відбуваються в Євразії. Цей тиск породжує загрозу світовій демократії і свободі країн, представлених прикордонними землями, насамперед англосаксонського світу, у разі поєднання безмежних ресурсів Євразії з інтелектуальними та організаційними ресурсами країн оточення. Найбільш вірогідним і катастрофічним, за X. Маккіндером, міг би бути союз Росії та Німеччини.
Дещо пізніше, у 1919 p., X. Маккіндер дійшов висновку, шо майбутня доля світу вирішуватиметься у Східній Європі, яка і є «хартлендом» Євразії. Той, хто володітиме Східною Європою як «серединною землею» Євразії, керуватиме і «світовим островом» Європи, Азії та Африки. А той, хто управлятиме «світовим островом», керуватиме усім світом. X. Маккіндер стверджував, що зіткнення Росії й Німеччини в цьому регіоні планети у боротьбі за світову гегемонію є неминучим і матиме катастрофічні наслідки для людства.
«Світовому острову», за X. Маккіндером, протистоїть «острівний комплекс» (Великобританія, Америка, Австралія та Океанія), що веде постійну облогу «серединної землі». Найкращим способом розв'язання цієї проблеми глобального протистояння було б створення комплексу незалежних держав між Німеччиною та Росією, які, спираючись на підтримку держав «острівного комплексу», не допускали б ні союзу, ні зіткнення між цими державами.
Концепція X. Маккіндера у своєрідній формі відображала реальні процеси розвитку світового політичного процесу, міжнародних відносин у перші десятиліття XX ст. У період між двома світовими війнами геополітика переживає пік своєї популярності. Оперуючи такими чинниками, як територія, народ, господарство, суспільство, держава, геополітика у цей час намагається знайти таку оптимальну формулу, яка могла б орієнтувати держави й народи в багатоманітності світової політики. Дослідження з проблем геополітики особливо активізувались у Німеччині, де група вчених під керівництвом К. Хаусхофера висунула ідею «життєвого простору», яка була використана німецьким фашизмом для виправдання агресії в 30-ті роки і розв'язання Другої світової війни.
Після Другої світової війни теорія геополітики поширюється в США, Японії, скандинавських країнах, а в 50-ті роки знову стає популярною в Німеччині. Геополітику стали розуміти у двох значеннях: як територіально-просторово обумовлену стратегію у вирішенні конкретних зовнішньополітичних та військово-стратегічних завдань і як політичну географію, що досліджує районування політичних процесів регіонального і глобального рівнів.
Теорія геополітики є своєрідним інструментом аналізу взаємодії держав на міжнародній арені. Досліджуючи роль географічного чинника в політиці держав, геополітичні концепції сприяють науковому пізнанню світового політичного процесу, міжнародних відносин. Однак вони абсолютизують роль цього чинника. Більшість сучасних політологів визнають значну роль географічного чинника в політиці держав, хоча не вважають його вирішальним і пов'язують з дією інших чинників, таких, як рівень розвитку суспільства, характер державно-політичного устрою, національні інтереси, політичні та економічні пріоритети тощо.
