Соціал-демократія і марксистська теорія політики
Е. Бернштейн, К. Каутський
Одним із засновників німецької соціал-демократії був
Ф. Лассаль (1825—1864), який свої соціально-політичні погляди видавав під назвою «національного соціалізму» й при цьому називав себе учнем К. Маркса та Ф. Енгельса. Визначаючи безправне й пригноблене становище трудящих, усвідомлюючи необхідність зміни існуючих у Німеччині порядків і намагаючись ліквідувати соціальну нерівність у суспільстві, Ф. Лассаль вважав, що цього можна досягти лише за умови створення (за допомогою держави) власними силами робітників виробничих асоціацій. При цьому він виходив з теорії вартості Рікардо, в якій підкреслювалося, що робітник обмінює свою працю, як і будь-який інший товар, за еквівалентом. Усі біди робітничого класу — низька заробітна плата, експлуатація тощо внутрішньо притаманні самій системі обміну. Тому ліквідація тих негативних явищ пов'язувалася з упорядкуванням принципів розподілу суспільного продукту. Так, Ф. Лассаль пояснював право робітників на повну вартість продуктів праці, яке не реалізується через «залізний закон заробітної плати». Саме виробничі асоціації допоможуть позбутися в суспільстві найманої праці, перейти до соціалізму, де здійсниться вимога розподілу суспільних доходів відповідно до прав кожного працівника на отримання повного продукту своєї праці.
Майбутню державу він бачив демократичною, відроджуваною через загальне й пряме виборче право. Така держава зможе досягти найвищої свободи завдяки введенню «індивідуальної власності, заснованої на праці». Цей процес він вважав соціальною еволюцією, яка здійснюється мирним шляхом протягом тривалого історичного часу.
Е. Бернштейн (1850—1932), вважаючи себе марксистом, доводив, що з розвитком науково-технічного прогресу відбуватиметься не концентрація, а децентралізація капіталу, промисловості та сільського господарства. За цих умов економічна боротьба пролетаріату, яку веде профспілковий рух у легальних формах, може запобігти зубожінню пролетаріату, послабити суперечності між працею та капіталом.
Поступово капіталістична власність переростатиме в соціалістичну шляхом розвитку кооперації, споживчих спілок, що дасть змогу пролетаріатові «без звернення до насильства... оволодіти вельми значною частиною суспільного багатства». Головною гарантією цього буде демократія. Він стверджував, що за соціалізму як зеніту розвитку й завершення лібералізму буде досягнуто такого рівня, коли ідеали свободи поціновуватимуться як найбільші суспільні вартості.
Діяльність
К. Каутського (1854—1938) також пов'язана з розвитком соціал-демократичних принципів суспільного розвитку. Він доводив, що його концепція базується на марксистських засадах. Але марксизм і вчення Ф. Лассаля та Е. Бернштейна піддавав гострій критиці.
Серед політичних поглядів К. Каутського особливий інтерес становить його розуміння пролетарської революції й держави Він намагався обґрунтувати необхідність завоювання пролетаріатом політичної влади. Але ці процеси, на його думку, повинні проходити мирним шляхом. У ранг головного принципу докорінних змін у суспільному житті має бути зведена демократія. У 1918 р. в праці «Диктатура пролетаріату» він висунув тезу, що К. Маркс розумів під «революційною диктатурою пролетаріату» не форму панування, а стан населення, коли його більшість загальним голосуванням підтримує владу. Революцію ж 1917 р. характеризував як зневагу до людини, масове збройне насильство.
В останні роки свого життя, відмовившись від неоднозначного трактування диктатури пролетаріату, він закликав соціал-демократів дотримуватись демократичних принципів, відстоювати завоювання загального, прямого, рівного й таємного виборчого права.