Генеза політичних ідей у ранньослов'янських спільнотах
Як вважають сучасні вчені, вперше людина з'явилася на терені сучасної України понад мільйон років тому, в часи, коли в цілому формувалося людське суспільство. Найдавніші віднайдені рештки людського життя датуються добою нижнього палеоліту, тобто початкової стадії цивілізації. Пам'ятки того часу, які виявлено в усіх регіонах України, свідчать, що вже за первіснообщинного ладу формується складна система суспільних відносин, зокрема політичних. Високого рівня вони досягли за часів трипільської культури.
У пізнішу епоху— в І тис. до н. є., на терені українських земель існували могутні державні об'єднання готів, гуннів, кіммерійців, скіфів та ін. Чимало цінних історичних пам'яток дійшло до нас від антського державного об'єднання, що характеризувалося високим рівнем суспільно-економічного розвитку, глибокими змінами в соціально-політичному генезисі. Це була, як зазначають історики, унікальна як для того часу держава. Специфічною соціальною особливістю антського державного утворення було те, що тут уже формувалися ранньофеодальні відносини. Общинний лад розклався.
Суспільно-політичні погляди прадавніх жителів українських земель, як і інших стародавніх цивілізацій, були релігійно-міфологічними, що дістало свій вияв у язичництві. Останнє становить величезний комплекс первісних вірувань, поглядів і обрядів, витворених протягом багатьох століть.
У дохристиянській міфології склалася ціла система богів. У цій системі відображувалося бачення та сприйняття довкілля: неба, землі, води, рослин, тварин, суспільних явищ. Не маючи поняття про єдиного Бога, що створив увесь світ, первісна людина сповідувала многобожжя і за окремими частинами природи бачила їх володарів, окремих богів.
Домінантою міфологічного світогляду була думка про божественне, неземне походження існуючої влади і порядку на землі, про земні відносини як частину космічного ладу, що регулюється божествами. Тому в суспільній свідомості поступово стверджувалася тотальна ідеологія божественного виникнення влади й панування певних політичних сил.
У політичній структурі ранніх державних об'єднань центральне місце належало вождю. Поява вождів стала наслідком зростання кількості населення, створення складної системи між родами, племенами. Найвищою формою стосунків тут були союзи племен або навіть союзи союзів. Це складніші організації, ніж окремі племена, але вони цілком відповідали родовим принципам та умовам. На чолі союзів стояли вожді, які підносилися над вождями окремих племен, що входили до союзу.
Вожді складних суспільних структур (союзів і особливо суперсоюзів племен), у яких не могло не бути суперечностей і незгод, закономірно уособлювали публічну владу, здатну піднестися над вузько племінними інтересами, стоячи на чолі політичного об'єднання. Такий вождь неминуче одержував більшу політичну незалежність, а відповідно — й право застосовувати засоби примусу.
Отже, можна говорити, що вожді, з одного боку, були елементом тогочасного родоплемінного ладу, а з іншого — виступали вже як носії публічної влади. Відтак створювалися умови для перетворення, хоча й у далекому майбутньому, таких вождів з форми вияву народної волі на знаряддя панування над своїм народом.
Характерною ознакою владних структур ранніх суспільних об'єднань була відповідальність влади перед сувереном, народом. Формувалися інститути контролю роду, племені, общини над тим, кому вони довірили право вирішувати громадські питання. Формами такої відповідальності виступали виборність і змінність вождів, колективні органи — інститут старійшин, народні зібрання, віче тощо. Про виборність владних структур є багато писемних свідчень. Автор «Ве-лесової книги» детально розповідає про виборність князів у слов'янських племенах. При цьому зазначається, що самі вибори проходили «осібно від князя», тобто за його відсутності. Це важливий елемент демократичних основ. Автор наводить цікаві дані про те, що князями могли бути обрані «й звичайні прості мужі». Князі повинні були дбати про людей, а ті, в свою чергу, забезпечувати князя продовольством і всім необхідним. Це була одна з форм суспільного договору, що обмежувала на той час владу князя.
Елементи демократизму збереглися й у пізніші часи, в умовах так званої військової демократії: обиралися військові керівники, вирішувалися питання про походи та ін.
Високо оцінюючи елементи демократизму з точки зору суспільного прогресу формування політико-владних відносин в умовах родоплемінного ладу, не можна не бачити й суперечливості цього процесу. То була демократія раннього суспільства без жорстких державницьких структур, тогочасний релігійно-міфологічний світогляд культивував особисту волю, водночас людина була обмежена у своїх діях, адже сила колективу була домінуючою. Тож недаремно, мабуть, одним із покарань, що мало місце в стародавньому суспільстві, було вигнання особи з колективу. Найвища кара, як пише М. Грушевський — «поток» (вигнання) і «розграбленіє» (конфіскація майна).