2. Формування політичних ідей в умовах українського культурно-національного відродження і просвітництва.
озвиток української державності, вироблення політичних ідей нерозривно пов'язані з національно-культурним відродженням. Відмітною особливістю суспільного буття тогочасної Європи в цілому й України зокрема було формування націй, підготовка умов для створення національних держав.
Актуальні політичні думки, що відповідали новим суспільним потребам українського народу, розвивали видатні українські філософи, богослови, політики. Це
Павло Русин, Юрій Дрогобич, Іван Вишенський, Станіслав Орловський, Юрій Неми-рич, Шимон Шимонович та ін. У їхніх творах полемістів приділено увагу проблемі становлення та захисту державності української нації, що народжувалась у муках зовнішніх та внутрішніх суперечностей. З огляду на потребу розв'язання цих суперечностей велике значення мало введення в багатьох містах Магдебурзького права. Київ та Житомир, зокрема, одержали це право ще в XV ст.
Полемісти пристрасно відстоювали право на існування українського народу, захищали його мову, культуру, релігію, рішуче боролися проти ополячення та покатоличення, їх постійно хвилювало вироблення національної свідомості, політичне самовизначення на основі відновлення традицій власної державності. У полемічній літературі, що мала загально-філософське спрямування, висловлено багато актуальних ідей і теорій. Як зазначає історик А. Єфименко, релігійна унія (Брестська, 1596 р.) викликала в православному середовищі палку потребу відстоювати правоту своєї справи новими засобами, які були до того часу майже недосяжними — шляхом гласності, звернення до громадської думки. Всі друкарські верстати, що були в розпорядженні православних, працювали над тим, щоб розповсюджувати нові й нові аргументи на спростування унії та латинства, на захист православ'я.
Цілком природно, що актуальними й гострими в антифеодальній ідеології, в тому числі й у поглядах гуманістів-полемістів, були питання про державу та її основи, закон і право, форми й методи управління державної влади та межі її панування над особою, індивідом. Найповніше ці питання розкриті в творчості
Станіслава Оріховського (1513—1566), який був найвизначнішою постаттю східнослов'янського Відродження. Відомий польський історик Кромер, сучасник Оріховського, зазначає, що його ім'я відоме в Італії, Іспанії, Франції й Німеччині, там чути схвальні відгуки про його твори, які становлять гордість і захист Вітчизни.
Українські гуманісти одними з перших у європейській філософській думці заперечували божественне походження влади й держави, виступали проти підпорядкування світської влади церковній, втручання церкви в державні справи. В умовах розвитку буржуазних відносин вони зробили вагомий внесок у вчення про витоки держави із суспільного договору, стверджували, що королівська влада походить не від Бога, а від угоди між людьми.
Політичні погляди видатних діячів України XVI—XVII ст.Станіслав Оріховський (Роксолян) (1513—1566)
— Філософ і полеміст. На першому етапі творчості — активний прихильник Реформації.
— Автор праць: «Напучення польському королеві Сигізмунду Августину» (1543), «Політес королівства польського на взірець арістотель-ських політик» (1556), «Польські діалоги політичні» (1563).
— Опираючись на досягнення античної думки, один з перших мислителів Європи розпочав розробку ідеї природного права.
— Відстоюючи концепцію природніх прав, а також позицію про доцільність розмежування різних гілок влади через унормування їхньої діяльності, став першим в українській політи-ко-філософській думці теоретиком гуманістичної політики та свободи.
— Основна умова реалізації політичних свобод— закон, законопослушність, правопорядок. «Закон вищий за державу і вищий за короля».
— У ранніх творах робив спроби відокремити політичну науку від теології. Пізніше зайняв компромісну позицію, поставивши на вершині трикутника влади Бога, а в інших кутах — церковну і світську влади.
— Керівництво державою повинно здійснюватись методами переконання з використанням традицій і досвіду народу.
— Активно пропагував самобутність українського народу, закликав польського короля захищати Русь. Одним з перших запропонував ідею православної та католицької унії
Іван Вишенський (1550—1620)
— Письменник-полеміст. Найбільш відомий твір — «Послання єпископові» (1598).
— Дійшов визнання основоположності й ви-значальності первісно-демократичних засад раннього християнства для церковного життя, а на цій основі і для світських відносин.
— Висунув концепцію соборності правління християнською церквою, засновану на ідеї рівності всіх людей перед Богом. Усі церкви рівні між собою, будують свої відносини й управляються соборно, а верховним владикою над ними є лише Христос. Ідеал Вишен-ського— громадянська колективність, яку він бачив у діяльності українських братств.
— Насильство, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадоби багатства і необмеженої влади.
— Нагромаджуючи власні багатства, людина утверджує бідність інших. Бідність за своєю суттю породжує прагнення рівності.
— Одержавши владу від Бога, володар не може користуватись нею на свій розсуд. Влада дана не для того, щоб нею чинити насильство, а щоб утверджувати закон і справедливість.
— Гостро засуджував зрадництво, ренегатство верхівки українського духовенства після Берестейської унії і з симпатіями ставився до уярмленого народу. Сподівався, що саме простолюд зможе відстояти цінності предків і відродити українську державу
Експлуатована, пригноблена і скривджена суспільством людина постає стрижнем творчості
Івана Вишенського (1550—1620). Він зосереджує увагу на пропаганді моральних ідеалів раннього християнства, які відбивали прагнення народу до рівності, волі, братерства, справедливості, були антиподом існуючих у суспільстві гніту і безправ'я народних мас, рішуче викриває експлуататорську природу магнатів і шляхти, церковних владик і вищого духовенства. Суспільно-політичні погляди І. Вишенського були пройняті реформаційними ідеями, глибоким демократизмом, палкою любов'ю до трудового народу.