Політологія: Навчально-методичний комплекс

Автори: , , | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка | Кількість сторінок: 697

3. Принципи та інститути демократії

Аналіз принципів демократії в різних концепціях не може бути однаковим, але в усіх теоріях є загальні положення, без яких демократія у будь-якому розумінні не може бути. Принципи сучасних демократій сформувалися, збагачувались, конкретизувались в історичному розвитку суспільно-політичних відносин. Якщо дотримуватись традиційного розуміння демократії як народовладдя, то аналіз доречно починати з його головної ідеї — суверенітету народу. її сутність — у визнанні народу як джерела політичної влади в суспільстві. Це відбувається завдяки сполученню в суверенітеті прав і свободи народу самостійно вирішувати питання свого життя.

Принцип суверенітету народу здійснюється, коли народ має можливість реально реалізувати свою функцію джерела влади: йому належить установча і конституційна влада в державі; він обирає своїх представників і може періодично змінювати їх; має право безпосередньо брати участь у розробленні і прийнятті законів шляхом народних ініціатив і референдумів. Визнання народом влади і цінностей і у цьому є легітимність влади.

Світова політична практика по-різному сприймала і реалізувала ідею народного суверенітету, тому що цей принцип в жодному суспільстві не мав повного втілення в реальне життя. Деякі філософи і політологи негативно ставились до цього принципу, вважали, що суверенітет народу може відняти в людини все, що захоче, не захищає суспільство від свавілля. Неконтрольованість його щодо влади, абсолютність — се це веде до тиранії. І дійсно в сучасних демократичних державах існують реальні обмеження і перешкоди для здійснення принципу суверенітету народу.

Принцип суверенітету народу реалізується через принципи більшості і представництва.

Принцип більшості визнається всіма: лібералами, консерваторами, комуністами, соціалістами. В історії політичної думки цей принцип пов'язаний з протилежними тлумаченнями народовладдя.

Руссоїстська і марксистська теорії розуміють цей принцип як вираження єдиної, неподільної волі народу-суверена, волі колективного цілого. Інтереси окремих громадян не можуть суперечити інтересам усього народу. Про таке І. Кант казав, що подібне розуміння демократії створює виконавчу владу, при якій все вирішують про одного і в будь-якому випадку проти одного.

Ліберальна теорія трактує принцип більшості зовсім інакше, де загальний інтерес і загальна воля — це сума приватних інтересів і воль. Мета держави щастя для найбільшої кількості людей, а поскільки абсолютно справедливого рішення для всіх знайти неможливо, тоді основою для справедливого прийняття рішення визнається воля більшості.

Принцип більшості в будь-якому теоретичному розумінні є головним елементом сучасної демократії. Демократія в розумінні як панування більшості протилежна будь-яким формам авторитарної влади меншості. Цей принцип розуміється і реалізується завжди в межах конкретної системи політичних відносин, потребує певного обмеження і сфера його застосування не безмежна.

Аналіз демократії з позиції народовладдя і визнання народу як джерело влади в суспільстві виводить на принцип представництва. У сучасному суспільстві неможлива безпосередня участь кожного члена суспільства в прийнятті всіх політичних рішень. Історично суспільство пройшло довгий шлях до розуміння необхідності представницьких установ як демократичних, це був крок до прогресу політичної організації. Принцип представництва означає, що народ делегує свою владу пред-

ставникам, які вибираються. Така форма здійснення політичної влади має переваги порівняно з прямою владою народу (безпосередня демократія). Цей принцип має певні правила взаємовідносин між народом і його представниками — довіра, відповідальність, компетентність, ініціатива в межах реалізації своїх повноважень, конституційне обмеження влади, контроль за діяльністю представників з боку народу.

Представницька форма демократії є основною на сучасному етапі, вона втілюється у парламентаризмі. Принцип представництва реалізується через механізм виборчої системи.

Принцип представництва має можливість втілити сутність демократії в суспільне життя, за умов рівності громадян в участі в політичному процесі. Тому-то рівність прав в управлінні державою і суспільством є одним з принципів демократії. Його складовою є сукупність прав вибирати, бути обраними, брати участь у контролі за владою. Рівність у політичному житті є реальною тільки тоді, коли соціальні умови забезпечують можливість демократичної рівності.

Передумовою рівності є принцип свободи, демократія неможлива без свободи індивіда і свободи соціальних груп від панування над ними будь-яких політичних сил. Але демократія — це не свобода від влади взагалі. У демократичному суспільстві свобода реалізується через права людини, що означає правові норми взаємовідносин між індивідами, державою і суспільством.

Права, які забезпечують можливість вибору в поведінці і діяльності людини в політичному суспільстві, становлять свободу. Право на голосування, свободу слова, свободу на отримання інформації, право займати будь-яку державну посаду, створювати партії і громадські об'єднання і брати участь у них — усе це є політичне і правове поле, де має можливість діяти особистість.

Сучасна політико-правова концепція прав і свобод людини закріплена в документах ООН. У 1948 р. було прийняття Загальну декларацію прав людини.

Якщо демократія передбачає для індивідів і груп вільний вибір щодо можливості і форм поведінки й діяльності, свободи думок і вчинків, то за таких умов постає необхідність застосувати принцип плюралізму. Політичний плюралізм має такі суттєві ознаки: багатоманітність соціальних і політичних інтересів; розподіл влад, система стримувань і противаг; багатопартійна чи двопартійна система; гласність, свобода інформації; можливість зміни еліти через вільну політичну боротьбу; у межах загальних цінностей і законності — альтернативність політичних поглядів і дій.

Принципи демократії реалізуються через систему політичних і суспільних інститутів, таких як інститути представницької й прямої демократії, установи законодавчої, виконавчої і судової влади, інститути права, політичні партії, суспільно-політичні об'єднання, засоби масової інформації, система місцевого самоуправління.

Політична демократія найвиразніше представлена інститутом парламентаризму, який є комплексним інститутом державного устрою і управління, що базується на представницькій демократії.

Практика парламентаризму має різноманітні функції:

— представницька функція, реалізується через виборчу систему;

— владна функція конституційно гарантована, найважливіша її складова — законодавча діяльність;

— функція легітимності режиму, саме парламент є інститутом легітимізації державної влади. Політична легітимність реалізується через прийняття політичних рішень, у яких зацікавлене суспільство;

— функція вирішення соціальних і політичних конфліктів.

Реальна влада, роль парламенту залежать від розподілу влади, що є базою парламентаризму.

Принцип розподілу влади потребує: визнання автономності трьох гілок влади; неможливість втручання одної гілки влади у сферу впливу іншої; визнання взаємодії самостійних гілок влади. Кожна влада обмежує поле діяльності іншої, але разом вони становлять єдине ціле — державну владу як систему (схеми 20, 21).

image

image