1. Політична соціалізація.
Розкриття теми політичної соціалізації передбачає засвоєння таких категорій та понять: соціалізація та власне політична соціалізація, інтерналізація (інтеріоризація), ресоціалізація, десоціалізація. Необхідно також знати етапи політичної соціалізації, її форми й типи, особливості політичної соціалізації в країнах з різними політичними режимами та різним ступенем автономії політичної сфери (традиційні та постіндустріальні суспільства).Суспільство є продуктом людської дії, а людина як особистість і репрезентативна одиниця людської спільності є продуктом соціальним, оскільки членом суспільства людина стає в результаті тривалої взаємодії з іншими людьми, а не народжується ним. З іншого боку, суспільства відтворюють себе лише через адаптацію нових генерацій до усталених суспільних норм співжиття, вироблених попередніми поколіннями і закріпленими в культурі. Цей процес переймання індивідом досвіду попередніх генерацій через засвоєння законів і норм, оволодіння комплексом соціальних ролей та навичок має назву соціалізації. Специфіка політичної соціалізації полягає в тому, що головна увага фокусується на процесі входження індивіда в окрему частину об'єктивного світу суспільства, зокрема в політичну систему. Індивід засвоює політичні цінності та ролі, притаманні тій чи тій політичній системі, що сприяє виробленню в нього певної політичної позиції.
Процес політичної соціалізації, за аналогією до соціалізації взагалі, відбувається шляхом інтеріоризації, тобто шляхом переведення (інтерпретації) об'єктивних фактів певного значення у факти суб'єктивного значення (П. Бергер, Т. Лукман). Отже, йдеться про переведення певних політико-культурних настанов зі сфери зовнішніх зразків у сферу внутрішніх спонук, мотивів діяльності.
Часові стадії процесу політичної соціалізації розділяють її на два етапи: первинної і вторинної (продовженої) соціалізації. Первинна політична соціалізація проходить у дитинстві й формально завершується із набуттям повноліття, коли індивід отримує право на активну участь у політичних, насамперед виборчих, процесах. На цьому етапі формуються уявлення про владу та владні відносини, шляхом осмислення аспектів влади — її предметності, ситуативності та відносності. Вторинна соціалізація — це кожен наступний процес розвитку політичних знань та оволодіння новим досвідом політичної участі, зокрема й особистого характеру.
Вторинна політична соціалізація, у свою чергу, розпадається на два етапи: десоціалізація та ресоціалізація. Зміни усталеного способу життя, набуття нових статусів, зміни глобального суспільно-політичного характеру тягнуть за собою як вилучення від старих, раніше засвоєних норм і цінностей, так і навчання новим — на зміну старим чи в розвиток останніх. Політична десоціалізація описує перше означає відучення, знецінення системи норм і ролей, характерних попередньому типу політичної культури, а ресоціалізація друге — заповнення ніші від втрачених цінностей новою системою цінностей чи корекцією попередньої (усі покоління, політичний тип особистості яких уже був сформований на період розпаду СРСР, підпали одночасно під активну дію де- і ресоціалізовчих процесів).
Відмінності в характері політичної соціалізації країн з різними політичними режимами та різним ступенем автономії політичної сфери дозволяє говорити про дві форми чи два методи політичної соціалізації, переважання однієї з яких може свідчити і про режим в цілому і про ступінь автономності політичної сфери в суспільстві. Це пряма (безпосередня) і непряма (латентна) форми політичної соціалізації. Пряма соціалізація носить зобов'язувальний характер оволодіння політичною «абеткою» (контроль над нею часто здійснюється ідеологічним апаратом держави), не-
пряма політична соціалізація має характер спорадичний, ситуативний, де навчання відбувається емірично-досвідним шляхом.
Виділяють такі типи політичної соціалізації: гармонійний, гегемоністський, плюралістичний, конфліктний (табл. 15).
