3. Система формування та змін політичних еліт.

Количество просмотров: 6539 Роздрукувати

Політологія - Кирилюк Ф.М.

Політологія: Навчально - методичний комплекс: За ред/ Ф. М. Кирилюка. – К., 2005 р



Політичний розвиток суспільства тісно пов'язаний із системою формування і змін політичних еліт. Як уже зазначалося, в кожному організованому суспільстві формується привілейована верства, яка здійснює керівництво і є панівною. У цій верстві виділяється суспільна група, яка бере участь у процесі реалізації політичної влади, тобто в прийнятті і здійсненні політичних рішень. У вузьке коло панівної групи (панівної еліти) входять безпосередньо представники всіх гілок влади, представники виконавчих і силових міністерств, оскільки саме вони реалізують владу, здійснюють принцип примусу, захист і утримання пануючого політичного режиму. Таким чином, в основі феномену політичного елітаризму лежить абсолютизація політичної влади, яка виступає основою соціально-політичних відносин усякого реорганізованого суспільства.

У самій основі виділення політичної еліти лежить необхідність керівництва і управління суспільством, тобто володарювання і панування над ним. Суть феномену політичного елітаризму розкривається через поняття політичної влади і політичної організації суспільства. Влада — завжди відносини нерівності, які є результатом неоднаковості володіння індивідами, силою, грошима, знаннями. Разом з тим розвиток суспільства привів до виживання більш соціально пристосованих особис-

тостей (не більш видатних і розумних, а більш пристосованих!) — так звана селекція крайностей. Розвиток самого суспільства підштовхує його до ускладнення, росту рівня його організованості, що разом усе це веде до виділення в його рамках політичної керівної еліти, основними принципами діяльності якої є ієрархічність, розмежування компетенцій та характеру рішень. Тому від ефективності системи формування і змін політичних еліт залежить ефективність і розвиток політичної системи суспільства.

Ці системи визначають, як і з кого здійснюється відбір кандидатів на керівну посаду, хто його здійснює, яким критеріям повинен відповідати кандидат. У світовій політичній практиці склалися дві основні системи формування політичних еліт: антрепенерська (підприємницька) і система гільдій (корпоративна). Безумовно, ці системи виділені досить умовно, оскільки в житті використовується їх різне поєднання. Але переважання елементів тієї чи іншої системи формування підводить до висновків про діючий механізм добору кандидатів.

Антрепенерська система орієнтована на особисті якості кандидата, його вміння подобатися людям. Цю систему характеризують: відкритість, широкі можливості для представників будь-яких соціальних груп претендувати на отримання лідируючих позицій у суспільстві; невелике число формальних вимог, інституційних перешкод; широке коло експертів, яке може включати весь електорат; висока конкурен-тність добору, гострота суперництва за отримання керівних посад; першорядна значимість особистих якостей, індивідуальної активності, уміння знайти підтримку широкої аудиторії, зацікавити її новими ідеями та реалістичними програмами. Ця система орієнтована на талановитих людей, вона відкрита для молоді, нових ідей і розповсюджена в країнах стабільної демократії.

Одночасно антрепенерська система має суттєві недоліки. Насамперед, це слабка прогнозованість поведінки кандидатів після того, як вони досягають мети. Треба акцентувати увагу і на високому ризику непрофесіоналізму в політиці, схильності нових представників еліти до надмірного захоплення зовнішнім ефектом своїх вчинків, популізмів.

Система гільдій (від лат. gilde — корпорація) має давні традиції і є дуже консервативною, в ній майже відсутня конкуренція. Тому вона схильна до відтворювання одного й того ж типу керівників, прирікаючи тим самим еліту на поступове вимирання, перетворення її на замкнену касту. Але все ж таки ця система забезпечує на певний час високий ступінь передбачуваності в політиці і знижує можливість виникнення конфліктів усередині еліти. Різновиди системи гільдій притаманні і для країн з демократичною політичною системою, і для країн з авторитарно-тоталітарною системою.

Як уже зазначалося, система гільдій має як позитивні, так і негативні сторони. До числа позитивних сторін відноситься врівноваженість, виваженість прийняття політичних рішень, незначний ступінь ризику при їхньому прийнятті, досить висока передбачуваність політики. Головні цінності системи гільдій — спадкоємність, рівномірність, безконфліктність. У той же час вона має явно виражену тенденцію до бюрократизації, організаційної рутини, догматизму. Система гільдій культивує масовий конформізм. Вона ускладнює виправлення помилок і усунення недоліків за ініціативою знизу. Без доповнення конкурентними механізмами ця система веде до поступової деградації політичної еліти і перетворення її на привілейовану касту. Гарантії проти деградації системи гільдій забезпечуються гласністю, свободою слова, розподілом влади, політичним плюралізмом. Критерії ефективності еліти визначаються політичною стабільністю, рівнем національної безпеки, оптимальним співвідношенням між громадянським суспільством і правовою державою (схема 23).

title


Особливу систему гільдій представляє номенклатурна система. Вона була поширена в країнах соціалістичного табору. її особливості полягають у тому, що зміна ключових посад у всіх сферах суспільного життя здійснювалась тільки партійними організаціями чи під їх контролем. Пародоксальність такого принципу полягає в тому, що марксизм заперечує вибраність, елітарність та еліти в соціалістичному суспільстві як прояв нерівності. Однак на практиці, в житті Радянського Союзу та інших країн соціалістичного табору була створена система влади, яка спиралася не на економічну, а на політичну нерівність.

Як задзначає М. Джилас, радянська номенклатурна еліта мала чітку ієрархіч-ність. Усі номенклатурні посади поділялися на 14 рангів. Найвищу ступінь партійно-державної піраміди влади займав Генеральний секретар ЦК КПРС, далі йшли члени Політбюро ЦК, кандидати в члени Політбюро ЦК, секретарі ЦК і т. ін. Сенс ієрархічної побудови номенклатури полягав у тому, що кандидати послідовно піднімалися по сходинках від нижчої посади до вищої. При такій системі формування еліти були виключені конфлікти всередині еліти, забезпечувалася послідовність політичного курсу. Разом з тим, ця система відтворювала особисту відданість кандидата керівництву, підлабузництво, показову активність. Тому з часом здібним, талановитим, самостійним людям система поступово почала обмежувати доступ до влади.

Соціальні системи формування і змін політичних еліт значно впливають на якісний стан та результативність діяльності політичних еліт. Для ефективної їхньої діяльності потрібні такі передумови:

— повна гласність діяльності політичних еліт. Це означає, що суспільству регулярно подається звіт про діяльність усіх органів державної влади, критичний і різнобічний аналіз результатів управління економікою, соціальною і духовною сферами громадського життя;

— недопущення перетворення правлячої еліти в тоталітарну. Розв'язання цього завдання насамперед пов'язано зі свободою засобів масової інформації. Вони повинні бути незалежними у фінансовому відношенні;

— встановлення справжнього плюралізму в суспільстві. В економічній сфері це означає рівність і наявність усіх форм власності, а отже, різноманітних форм соціальної та економічної діяльності людини. У політичній сфері — це вільна діяльність політичних партій, громадсько-політичних рухів, що забезпечується дотриманням законів, норм, традицій. Нарешті, це вільна конкуренція політичних лідерів, правлячих і опозиційних політичних еліт, їхніх програм і ідей.

ЗМІСТ


Rambler's Top100