1. Сутність політичного лідерства.
Політичне лідерство — важливий чинник стабільного і динамічного розвитку політичних систем. Воно робить помітний вплив на всі політичні структури і політичні процеси суспільства. Політичний лідер бере активну участь у визначенні стратегічних цілей і завдань розвитку політичної системи, у виборі засобів і методів їх досягнення. Залежно від того, наскільки його політичні програми і дії збігаються з об'єктивними суспільними потребами, політичний лідер може зробити як позитивний, так і негативний вплив на соціальний прогрес.
Термін «лідер» (від
англ. leader) у перекладі з англійської означає «головний», «керівник», «вождь». Політичне лідерство — один з найважливіших видів соціального лідерства, пов'язаний із управлінням державними і суспільними процесами. Це свого роду підприємництво, яке здійснюється на політичному ринку, де діють свої правила і принцип жорсткої конкурентної політичної боротьби. Найбільш безпосередньо цей вид лідерства виявляється в політичній сфері життєдіяльності суспільства. Саме вона визначає специфіку, масштаби та інституційні форми функціонування політичного лідерства.
У сучасній науці існують різні визначення поняття «політичне лідерство». Наведемо деякі з них. 1.
Політичне лідерство— це влада, здійснювана одним або кількома індивідами для того, щоб спонукати членів нації до дій (Ж. Блондель). 2.
Лідерство — це відносини між людьми в процесі спільної діяльності, в якій одна сторона забезпечує перевагу своєї волі над іншою (Г. К. Ашин). 3.
Політичне лідерство являє собою постійний і легітимний вплив однієї або кількох осіб, що займають владні позиції, на все суспільство, організацію або групу (В. П. Пугачов, А. І. Соловйов).
Політичне лідерство має свої характерні ознаки, що виділяють його у своєрідний інститут політичної системи. По-перше, воно допускає постійний вплив на оточуючих; по-друге, політичний вплив повинен бути загальним, поширюватися на всіх членів керованої сукупності; по-третє, у складно організованих системах лідерство припускає інституціоналізацію керівного статусу, тобто закріплення його у визначених нормах, привілеях і повноваженнях. ч
У політиці інституціональний аспект лідерства є головним, оскільки в цьому середовищі реалізація управлінських рішень багато в чому залежить від сили, впливу і підтримки певної організаційної структури або цілої системи організаційних структур. Без опори на організації, засоби масової інформації тощо, особистість, яка навіть володіє видатними спроможностями, не зможе стати політичним лідером, а тим більше потім ефективно виконувати свої професійні функції.
Сильні організаційні структури, особливо силові, здатні певний час підтримувати і наповнювати відповідним змістом владу навіть «популістського» лідера. Ось чому іноді буває так, що той або інший керівник продовжує виконувати функції політичного лідера навіть у глибокій старості, коли настає фізичне інтелектуальне виснаження людини. Типовий приклад цьому — багато колишніх радянських лідерів вищої ланки партійного керівництва.
Політичне лідерство базується на визначених об'єктивних потребах складно організованих соціальних систем. До них відносяться, насамперед, потреби в упорядкованості і керованості окремих елементів системи, щоб забезпечити їхнє нормальне функціонування і поступальний розвиток. Така упорядкованість здійснюється через вертикальне (управління — підпорядкування) і горизонтальне (корелятивні однорівневі зв'язки) розподіли функцій і ролей, що визначають ієрархічну пірамідальну організацію управлінської системи.
Необхідність організаційних і управлінських впливів на ту або іншу суспільну систему залежить від спільноти, що її складає, і її взаємовідносин із навколишнім світом. У системах із низькою груповою інтеграцією і значною мірою автономії та свободи її різних елементів потреба в управлінні виражена відносно слабко. У міру ж ускладнення суспільної системи і посилення в ній функціональної залежності між елементами вона значно зростає. У цих умовах організований і цілеспрямований вплив на соціальну систему перетворюється на визначальний чинник її збереження й ефективного розвитку.
Соціальна потреба в управлінні різного роду спільнот обов'язково визначає появу політичного лідера, здатного адекватним способом усвідомити цю потребу й активно діяти в напрямі її найбільш повної реалізації. Характерними рисами політичного лідера є: популярність, вміння подобатися людям, політична інтуїція тощо. Для цього він повинний володіти рядом антропологічних і соціально-психологічних якостей, що є найважливішою умовою ефективного функціонування управлінської суспільної структури. У числі цих якостей Вебер, наприклад, називає пристрасть — у змісті глибокого розуміння справи, якою повинен займатися лідер. Однак однієї пристрасті недостатньо. Вона не зробить людину політиком, якщо головним елементом, з чого складається його політична діяльність, не стане відповідальність.
Інші автори на перший план висувають інші якості індивіда, необхідні для того, щоб він став політичним лідером — силу волі, розум, цілеспрямованість, хитрість і т. ін. Однак усі дослідники сходяться в одному: в основі політичного лідерства лежать соціальні чинники, антропологічні і психологічні властивості індивіда. Саме вони визначають природу, зміст, структуру й ефективність діяльності політичного лідера будь-якого рівня і масштабу — від регіонального до загальнонаціонального.
У системі політичного лідерства звичайно виділяють три головні компоненти: 1) соціальні умови і фактори, що впливають на політичного лідера; 2) індивідуальні соціально-психологічні властивості лідера; 3) ресурси або засоби, якими він розраховує для політичної діяльності. Тільки аналіз усіх трьох цих компонентів може дати цілісне і правильне уявлення про стан політичного лідерства як найважливішого інституту політичної системи будь-якого суспільства.