«Вчені — знають»
Сьогодні без наукового обґрунтування жодне з важливих політичних починань не має шансів на успіх. Участь інтелектуалів у розробці політичного курсу і їх допуск до прийняття рішень поліпшують якість політичного процесу. Сучасна інтелектуальна еліта, консолідується у «групи інтересів» і представляє відповідні «мозкові центри». В умовах конкуренції на ринку інтелектуальних послуг розгортається змагання за спонсорів, за увагу преси, за доступ до політиків. Ринок консультативних послуг не лише на Заході, а вже й в Україні настільки щільно насичений, що знайти в ньому своє «місце під сонцем» можна, лише орієнтуючись на ту чи іншу фракцію політичної еліти, тобто фактично виконуючи певне соціально-політичне замовлення.
Сьогодні, як відмічено у науковій літературі, «мозкові центри» виконують цілий ряд
функцій (Макаричев):
•
інноваційна — оскільки саме в науковому оточенні генеруються найбільш перспективні ідеї, що мають концептуальний характер, а політично орієнтовані інтелектуали завжди є «агентами змін»;
•
комунікативна — «мозкові центри», налагоджуючи інформаційний «міст» між науковою і політичною елітами, прагнуть привернути увагу політичних лідерів до наукових розробок і протиснути корисну інформацію «нагору»;
•
представницька — «мозкові центри», як правило, подають інтереси відповідних політичних груп, своїх клієнтів, і доводять їх до уваги політиків;
•
мобілізаційна — «мозкові центри» надаючи публіці аргументи, схиляють суспільну думку на користь тієї чи іншої ідеї, мотивуючи активність рядових громадян, пробуджуючи в них інтерес до політичної дії;
•
легітимна — «мозкові центри» виправдовують діяльність тих чи інших політичних еліт, які обґрунтовують свою лінію посиланнями на думку вчених, набуваючи тим самим легітимний авторитет в очах населення;
•
індикативна — вивчаючи суспільну думку, експертно-аналітичні організації є своєрідним «барометром змін» у суспільстві;
•
контролююча — вивчаючи і висвітлюючи діяльність державних органів влади, ці організації роблять офіційну політику відкритою. Вона стає більш відомою широкій громадськості і підпадає під суспільний контроль, а політичні діячі змушені надати більше інформації про свою діяльність і йти на контакти з громадськістю.
Таким чином, у стабільних ситуаціях наукові еліти, відіграють велику роль у політичному процесі, здійснюючи у різноманітних формах переважно скритий вплив на політику. Шляхом повідомлення відповідної інформації адресатам — суб'єктам політичного процесу — політологи спонукають їх до певних політичних дій. Основна різниця між політологами і політиками в умовах стабільного розвитку саме в тому й полягає, що «вчені — знають, політики — можуть» (М. Крозьє).