Політологія: Навчально-методичний комплекс

Автори: , , | Рік видання: 2004 | Видавець: Київ: Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка | Кількість сторінок: 697

Пропорційна виборча система

доминикана отдых. Экзотический рай Доминикана: горящие туры Доминикану из Киева

Пропорційна система передбачає вибори за партійними списками і розподіл мандатів між партіями пропорційно до кількості голосів, набраних кожною із них у межах виборчого округу. Головна перевага цієї системи — представництво партій у виборних органах відповідно до їхньої реальної популярності серед виборців.

Усі пропорційні системи вимагають проведення виборів у багатомандатних округах. Процес розподілу мандатів починається з вирахування квоти, тобто мінімального числа голосів, одержання яких гарантує партії одне депутатське місце. Кількість депутатських місць дорівнює числу отриманих партією квот:

image

Депутатами стає визначена для кожної партії кількість кандидатів, найближчих до першого місця в списку за результатами проведеного голосування. Майже кожна пропорційна виборча система встановлює певний бар'єр представництва, тобто мінімальне число голосів з концентрацією їх по округах, яке партія мусить набрати для одержання представництва у виборних органах. Бар'єр у 4-—5 % змушує невеликі партії шукати об'єднання з вагомішими організаціями, сприяючи тим самим зменшенню числа потенційних фракцій у парламенті чи створенню працездатнішо-го уряду.

Існують три основні види списків для голосування: тверді списки, коли голосують за партію в цілому і кандидати одержують мандати в тій послідовності, в якій вони представлені в партійних списках (Іспанія, Португалія, Ізраїль); напівтверді — у цьому випадку обов'язково мандат одержує кандидат, який очолює партійний список, а розподіл інших мандатів, які партія одержала, здійснюється залежно від кількості голосів, які одержав кандидат, — преференція (Італія, Австрія, Швейцарія); вільні — розподіл усіх депутатських місць відбувається відповідно до преференцій виборців, уподобань (ставлень) до кожного кандидата, незалежно від його порядкового номера в партійному списку (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Тому при голосуванні відбувається добір насамперед персоналій, а не тільки вибір партійної програми.

Таким чином, пропорційна виборча система, на відміну від мажоритарної:

•  краще враховує відповідність між кількістю голосів і мандатів;

•  виборець тут голосує, як правило, за певні політичні платформи, а не за позицію окремих людей.

•  Однак пропорційна система має й вади. Найважливіші з них:

•  відносно менша стабільність уряду. Відсутність домінуючої політичної партії робить неминучим появу коаліцій партій, політичні програми яких страждають еклектичністю і невизначеністю, тому що створюються на основі компромісів партій з різними цільовими настановами. Оскільки такі компроміси неміцні, то й дії урядів відзначаються непослідовністю і суперечливістю;

•  безпосередня залежність висування депутатів від позицій партійного апарату, бюрократії, яка може, керуючись своїми вузькогруповими інтересами, включати в партійні списки і непопулярних людей. Для того щоб перебороти надмірне партійне дроблення складу парламенту, обмежити можливість проникнення в нього представників украй радикальних малочисельних позасистемних партій, багато країн використовують загороджувальні бар'єри, чи застереження, що встановлюють необхідний для одержання депутатських мандатів мінімум голосів. У випадку, якщо партія не подолає цей бар'єр, вона не одержує ні одного мандата. Так, в Ізраїлі виборчий бар'єр становить 1 %, у Данії — 2 %, в Україні — 3 % , у Швеції — 4 %, у Німеччині, Росії — 5 %, у Туреччині — 10 % дійсних голосів.