Норми міжнародного права в галузі виборчого права
Правовою основою для створення виборчої інфраструктури є виборче законодавство. Воно визначає права і обов'язки всіх учасників виборчого процесу і створює нормативну базу демократичних виборів. Для демократичних держав основою виборчого законодавства є міжнародні норми демократичних виборів.
Серед норм (принципів і стандартів) міжнародного права в галузі виборчого права першою є Всесвітня декларація прав людини, затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. У ній записано, що «кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо чи за допомогою вільно обраних представників. Воля народу повинна бути основою влади уряду. Ця воля повинна знаходити своє відображення в періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування чи ж за допомогою інших рівнозначних форм, які забезпечують свободу голосування».
У 1966 р. прийнято Міжнародний пакт про громадські і політичні права, який проголошує право кожного громадянина «голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні, що забезпечують вільне волевиявлення виборців».
У червні 1990 р. прийнято Документ копенгагенської Конференції по людському вимірі НБСЄ, у якому говориться, що «воля народу, яка виражається вільно і чесно в ході періодичних справжніх виборів, є основою влади і законності будь-якого уряду».
«Для того щоб воля народу була основою влади уряду, держави-учасниці:
• проводять вільні вибори з розумною періодичністю, як це встановлено законом;
• допускають, щоб усі мандати, принаймні в одній палаті національного законодавчого органу, були об'єктом вільної змагальності кандидатів у ході всенародних виборів;
• гарантують дорослим громадянам загальне і рівне виборче право;
• забезпечують, щоб голосування проводилося таємно чи застосовувалася рівноцінна процедура вільного голосування і щоб підрахунок голосів і повідомлення про нього були чесними, а офіційні результати щоб було опубліковано;
• забезпечують, щоб не влаштовувалися ніякі юридичні чи адміністративні бар'єри для безперешкодного доступу до засобів масової інформації на недискри-мінаційній основі для всіх політичних угруповань чи окремих осіб, які хочуть узяти участь у виборчому процесі;
• забезпечують, щоб кандидати, які одержали необхідну кількість голосів, визначену законом, належним чином займали посаду і могли залишатися на посаді до закінчення строку своїх повноважень чи до припинення їх іншим способом, який регулюється законом відповідно до демократичних парламентських і конституційних процедур.»...
(• «... присутність спостерігачів, як національних, так і іноземних, може підвищити авторитетність виборчого процесу для держав, у яких проводяться вибори». 26 березня 1994 р. Рада Міжпарламентського Союзу, який об'єднує парламенти 129 держав, прийняв
Декларацію про критерії вільних і справедливих виборів. У ній підтверджено попередні документи і визначено, що «держави повинні:
• встановити дійову і недискримінаційну процедуру реєстрації виборців;
• сприяти становленню і вільній діяльності політичних партій, регулювати, по змозі, фінансування політичних партій і виборчих кампаній, встановлювати рівні умови для суперництва в ході виборів;
• приймати національні програми суспільної освіти, забезпечувати умови для ознайомлення з виборчими процедурами і правилами».
Крім того, під
час виборів держава та Ті органи зобов 'язані забезпечувати:
• «волю пересування, зібрань, об'єднань і вираження думок, особливо під час політичних зібрань і мітингів;
• такі умови, коли при голосуванні виключається підкуп чи інші протизаконні дії, зберігається безпека і цілісність процесу голосування, а підрахунок голосів проводиться підготовленим персоналом і його можна ввести на монітор і піддати об'єктивній перевірці;
• щоб випадки порушення прав людини і скарги, які стосуються виборчого процесу, розглядалися швидко й ефективно в часових межах виборчого процесу виборчими комісіями чи суддями».
Виборче законодавство різних держав повинне відповідати міжнародним правовим нормам. При цьому
країни самі визначають:
• виборчу систему. Так, в Україні при виборах до Верховної Ради застосовується пропорційна виборча система;
• структуру представницького органу влади. В Україні представницький і законодавчий орган влади — однопалатний;
• структуру і порядок виборів органів місцевого самоврядування;
• систему квотування при виборах представників у різні органи влади;
• систему контролю і міри відповідальності за порушення виборчого законодавства.