Методи ухвалення політичного рішення
Звичайно в політичній практиці розглядають два методи прийняття рішень: раціонально універсальний («кореневий») і послідовних обмежених порівнянь («метод гілок»), загальновизнаним автором якого є Ч. Ліндблом. Але останнім часом усе більшого поширення набуває змішано-скануючий метод.
Раціонально-універсальний метод передбачає врахування всіх можливих варіантів і цінностей, їх порівняння, а оптимальний варіант логічно обґрунтовується. Він потребує максимальної об'єктивності і неупередженості на основі систематично одержуваної інформації. Цей метод дуже популярний серед громадян, опозиційно налаштованих до уряду. Але його важко застосовувати в ситуації, яка потребує оперативного ухвалення рішення. Крім того, використання його наштовхується на ряд труднощів, коли треба повно врахувати чинники, свідомо вибрати одну з можливих альтернатив, розрахувати і мінімізувати втрати й здійснити підхід за схемою «мета — засіб». А головний аргумент тих, хто критикує даний метод, — саме в складнощах ідентифікації тієї чи іншої проблеми.
«Метод гілок» (інкрементальньїй підхід, тобто поступове нарощування шляхом додавання малих величин) — найбільше поширений як метод послідовних, обмежених порівнянь. Суб'єкти управління прагматично відбирають серед імовірно відомих найприйнятніший варіант, причому плануються невеликі конкретні кроки для досягнення мети, і перевага віддається прийнятним, а не максимально ефективним варіантам. Ця модель спрощує процес приймання рішень.
Великого поширення набув
змішано-скануючий метод приймання рішень, тобто такий, що забезпечує масштабний, фундаментальний процес приймання рішень і наступне розроблення їх. Він поєднує раціональний підхід до одних елементів проблеми і поступальний, менш деталізований аналіз — до інших. Це метод поєднання переваг двох вищезгаданих методів, він дає змогу своєчасно пристосуватися до швидкоплинної ситуації.