Нейтралізація опонента
Нейтралізації опонента надається неабияке значення. І тут доцільно використовувати ряд таких прийомів:
•
нав 'язувати під час діалогу свої сюжети, а саме ті, до яких представники організації заздалегідь готові, тому здатні вести діалог з опонентами за своїми правилами досить упевнено, використовуючи переконливі аргументи, в тому числі й для спростування доводів опонентів, які легко прораховуються при вашій старанній попередній підготовці (змусити опонента втягтися в гру за вашими правилами);
•
«провокувати» опонента на використання аргументів, в істинності яких можна сумніватися (спираючись на досвід попередніх суперечок, бесід), і старанно підготовляти контрдоводи на основі документальних джерел (такий прийом можливий за умови, якщо буде задано розмову на конкретну тему, і тоді не становитиме особливих труднощів розкласти його по «кісточках» і диригувати ходом діалогу в потрібному для себе напрямі);
•
намацувати слабкі місця опонента, в тому числі й його біографічні (особливо політичні), компрометуючі матеріали, факти. Разом з тим цей прийом треба застосовувати обдумано, не використовувати критичний момент як засіб політичної компрометації грубо, аморально, а враховувати особливості пqиxoлoгiчнoгo сприйняття аудиторії, яка негативно реагує на «сокирні» випади;
•
витягати уривки з газетних, журнальних та інших публікацій, телевізійних інтерв 'ю, що суперечать одні одним і свідчать про відсутність в опонента належної принциповості і переконаності в своїй правоті, використовувати їх у процесі діалогу з метою «підмочити» імідж співрозмовника;
•
перехоплювати ініціативу під час діалогу за допомогою «домашньої заготовки» в ті моменти, коли стає зрозумілим, що опонент виглядає сильніше, переконливіше;
•
витягати максимальну вигоду з декларацій, інших програмних документів своєї організації й гасел, які використовуються в процесі передвиборної боротьби для створення свого привабливого іміджу, і подавати їх у порівнянні з явно слабкими політичними документами опонентів (знаходити популістські положення, декларативні, але явно нездійсненні обіцянки, не підкріплені ніякими розрахунками);
•
«замовляти» газетні й журнальні публікації аргументовано і тонко, так щоб вони прямолінійно, в лоб не «зачіпали» імідж опонента;
• як крайній захід
використовувати критичні прийоми в гострій і навіть різкій формі, якщо опонент займається явною демагогією, підтасовуванням фактів, а іноді й говорить відверту чи закамуфльовану неправду.
Значною ефективністю наділені як популізм так і інші тактичні прийоми: обіцяй, може, повірять; пропонуй прості рішення складних проблем; не позбавляй лю-
дей надії, перспективи жити краще; якщо хочеш вразити супротивника, то бий з розмаху; співчуваючи суперникові, піднімаєш себе; шокуй публіку граничною відвертістю; часто повторюй «я такий, як і ви» (і мені погано жилося, і в мене маленька квартира, невисока зарплата).
Отже, як справедливо стверджує Устименко С. В., імідж, формування й використання його в політичній роботі — усе це таїть у собі значний організаційно-політичний, ідеологічний і мобілізаційний заряд. На практиці вже вироблено досить ефективні технології цього процесу, які передбачають створення групи «імі-джоробів», розроблення сценарію творення і «просування» іміджу до виборців. У цьому плані доцільно організовувати «ідентифікаційну» рекламу організації й її лідерів: відтворювати фрагменти біографії, які сприяють формуванню іміджу (обі-грувати моральні якості — простоту, щиросердність і скромність; ділові — професіоналізм, управлінську культуру, організаційні навички; показувати манери поведінки, спілкування з молодими людьми, дітьми, працівниками різних галузей виробництва, інвалідами й жінками, відсутність закомплексованості; організовувати «негативну рекламу», яка розкриває слабкі сторони опонентів, це має, за свідченням західних політологів, довге життя). Важливо й виробити тактику «завчасного знешкодження», що передбачає випередження суперника за часом обговорювання питання, яке він може обрати як об'єкт атаки.