Способи поширення інформації
Створення такої картини світу багато в чому залежить також від способів поширення інформації. ЗМІ користуються двома основними способами поширення інформації — послідовним і фрагментарним. Першим способом частіше користується преса, послідовно і різнобічно висвітлюючи в статтях та інших публікаціях ту чи іншу політичну проблему. Другий спосіб — фрагментарна подача інформації — особливо розповсюджений на телебаченні.
Стосовно останнього, то він породжує для слухачів ряд труднощів у пізнанні суті тієї чи іншої події або процесу, бо дроблення інформації, створюючи видимість її
різнобічності й оперативності подачі, перешкоджає непрофесюналам (переважній більшості громадян) сформувати цілісну картину політичних явищ або подій. Воно дає комунікаторам додаткові можливості маніпулювати аудиторією, акцентуючи її увагу на одних сторонах події й умовчуючи або затемнюючи інші. Фрагментарність подачі інформації в кінцевому рахунку дезорієнтує слухачів або й гасить їхній інтерес до політики і спричиняє політичну апатію або змушує покладатися на оцінки коментаторів.
Властивий телебаченню «тиск візуальності» виявляється не тільки у фрагментарній подачі інформації відповідно до можливостей її екранізації, а й у ритуалізації та персоналізації політичних повідомлень. Телебачення звичайно віддає перевагу передавати інформацію, яку можна зняти телекамерою, тобто показувати конкретних осіб, предмети і т. п. Тому на екранах домінують легкодоступні для телеоб'єктива дипломатичні й інші ритуали, офіційні зустрічі, візити, прес-конференції і т. п. Абстрактні ж положення, що розкривають найбільш глибокі причини тих чи інших політичних явищ, не піддаються відеозапису і, як правило, не попадають у передачі.
Внаслідок такої подачі інформації політика надмірно персоналізується, увага глядачів концентрується головним чином на політичних лідерах, які звичайно навіть не отримують можливості докладно викласти свої погляди.
Фрагментація, ритуалізація та персоналізація інформації ведуть телебачення на шлях показу зовнішньої, поверхної сторони політичних явищ. Сутнісні ж взаємозв'язки в цьому випадку не розкриваються. Без належної уваги залишається і сам процес політичного волеутворення і прийняття рішень, що становить стрижень політики.