1. Глобалістика та передумови її виникнення
Глобалістика є визнанням виникаючої цілісності людського буття. Причому сама ця цілісність мислиться не як деяка єдина сутність (скажімо, системи цінностей) чи сума багатьох таких сутностей, а як сукупність взаємозалежних сутностей. У межах глобалістики прийнято розрізняти три напрями: 1) соціологічний або вивчення економічних та політичних світовідносин; 2) антропоекологічний, або аналіз взаємовідношень суспільства і природи; 3) культурологічний, або дослідження класичних та сучасних цивілізацій. Перший напрям зосереджений на проблемах глобалізації світової економіки та світового політичного порядку, другий — на проблемах виживання людства, третій — на проблемах глобалізації культур та з'ясуванні можливості народження глобальних культур на основі загальнолюдських цінностей або ж на підставі відродження універсальних західноцентриських цінностей.
До найбільш відомих концепцій глобалістики відносять концепцію глобалістики Р. Робертсона, концепцію світової (ойкуменічної) загальнолюдської чи інформаційної цивілізації, концепцію громадянського суспільства, збільшеного до планетарного масштабу.
До основних теоретичних передумов виникнення глобалістики відносять: 1) холізм та образ єдиного взаємопов'язаного світу, так званої «нерозривної єдності»; 2) ідеї постмодернізму щодо множинного розмаїття світу, принцип «усе є усьому» (Ж. Ліотар), заперечення жорстких меж у структурі світового порядку; 3) світо-системний підхід, або розгляд світу як деякої цілісності.
Основоположниками світосистемного підходу є французький вчений Бродель та американський дослідник І. Валлерстайн. Броделю належить поняття світоекономіки. «Світ» — це поняття раціональної самодостатності, господарської незалежності від решти регіонів. «Світоекономіка» — це частина Всесвіту, самостійний регіон планети, який є самодостатнім, таким, якому його внутрішні зв'язки та обміни надають певної організаційної єдності. Головними ознаками світоекономіки, згідно з Броделем, є: 1) світоекономіка просторово обмежена, а самі межі змінюються рідко і повільно; 2) наявність свого центру, який завжди є космополітичним і характеризується різким соціальним розшаруванням та значною вартістю життя; 3) простір світоекономіки поділяється на декілька взаємопов'язаних зон, що знаходяться в певній субординації: вузький центр, другорядні, але досить розвинуті області, обмежені окраїни, «ізолянти», тобто області, що знаходяться в межах світоекономіки, але перебувають «поза часом світу», та «антини», або впливи більш сильної світоекономіки на менш сильні.
Валерстайну належить поняття «світосистема». Світосистема — це соціальна система, яка має власні межі, структуру, правила легітимації та характеризується самодостатністю існування. Вчений розрізняє два види світосистем — світоімперії та світоекономіки.
Світоімперія — це політична світосистема, якій властивий диктат влади над економікою.
Світоекономіка характеризується наявністю ядра, напівпериферії та периферії. Ядро визначає економічне зростання, політичні свободи, розвиток науки, ефективно функціонуюча держава. У політичному плані ядро світосистеми утворюється декількома державами, які постійно борються за світову політичну гегемонію. Периферія — це сектор, продукція якого низькоякісна, але на неї є постійний попит. Ознаки периферії: колоніальна залежність і відсутність власної, державності. На-півпериферія — це проміжна зона, що виконує подвійну роль, а саме: є стабілізатором світосистеми, з одного боку, й зоною, яка є головним джерелом прогресивних зрушень у межах системи або ж втіленням субімперіалізму, який передає вплив центру на периферію, з іншого.
Для капіталістичної світоекономіки, на думку Валлерстайна, властиві такі чинники:
• накопичення капіталу;
• осьовий розподіл праці, тобто відносини ядро—периферія грунтуються на деяких формах нееквівалентного обміну;
• існування у світосистемі держав-гегемонів;
• расизм та система тендерної експлуатації праці, які є принципами організації системи;
• антисистемні рухи.
Національний розвиток у межах капіталістичної світоекономіки, на думку І. Валлерстайна, є ілюзією, оскільки, доки існує капіталістична світоекономіка, існує й її ядро, яке не може поширюватися, якщо не поширюється сама світоекономіка, а їй на сьогодні поширюватися нікуди.
Основними поняттями глобалістики є: глобалізація, глобальні проблеми, глобальна криза, чи глобальна революція. Термін «глобалізація» охоплює декілька процесів, а саме:
• інтернаціоналізацію економіки;
• розвиток єдиної системи світового зв'язку;
• зміну чи послаблення функцій національної держави;
• активізацію діяльності транснаціональних недержавних утворень — етнічних діаспор, релігійних рухів, мафіозних угруповань тощо.
Вперше цей термін використав Левітт у своїй статі, опублікованій у 1983 р. Терміном «глобалізація» він позначив феномен злиття ринків окремих продуктів, які виробляються багатонаціональними корпораціями. Ширшого значення цьому терміну надали представники Гарвардської школи бізнесу. Головним його популяризатором став консультант цієї школи японець Оме, який опублікував у 1990 р. книгу «Світ без кордонів». Вважаючи, що світова економіка визначається на сьогодні взаємозалежністю трьох центрів, — ЄС, США та Японії, — Оме стверджував, що економічний націоналізм окремих держав втратив свій сенс, а головними авторами на економічній сцені стали «глобальні фірми».
Процеси глобалізації вивчаються в декількох аспектах, залежно від того, на яких передумовах цих процесів робиться акцент:
• власне цивілізаційних, тобто на універсальному характері та загальній спрямованості цивілізаційного прогресу;
• культурних, тобто на схожості проблем людського буття та наявності глобальних проблем, які потребують для свого вирішення діалога культур;
• економічних, тобто на створенні єдиної світової ринкової економіки та системи вільної торгівлі;
• політичних, тобто на ідентичності політичних законів, процесів та правових норм.
Економічна наука, зокрема, досліджує такі напрями глобалізація, як: фінансова глобалізація, становлення глобальних багатонаціональних корпорацій, інтенсифікація світової торгівлі та тенденція до конвергенції.
Географи вирізняють два моменти глобалізаційних процесів: 1) глокалізацію процесів транснаціоналізації, тобто створення системи контролю та управління, здатних сумістити централізацію з локальними Економічними інтересами; 2) утворення «економічних архіпелагів», зокрема асоціації найбільших міст-мегаполісів.
Історики розглядають глобалізацію як: 1) один з етапів розвитку капіталізму, зумовлений прогресом електроніки; 2) нову форму колоніалізму, за якої роль нової метрополії відіграють США, а її колоній — решта країн, які одночасно є частиною глобального ринку збуту.
Вивчення історичного аспекту глобалізації передбачає відповідь на такі питання:
• 3 якого часу можна вести мову про вихід деяких суспільних зв'язків та функцій за межі національної держави як про глобальний феномен?
• Чи є нинішня глобалізація безпосереднім продовженням інтернаціоналізації капіталу, початок якої визначений Броделем як початок формування світової економіки навколо кількох центрів становлення європейського капіталу, — Генуї, Голландії, Англії?
• Чи є нинішня глобалізація чимось принципово новим, зумовленим «нафтовими шоками» 1973 і 1979 років, а пізніше — крахом СРСР та розповсюдженням ринкових механізмів на всі країни колишнього соціалістичного табору?
У технологічному аспекті глобалізація спричинює техноглобалізм, тобто злиття нововведень та нових технологій у єдиний комплекс технічних знань; виникнення «технологічних макросистем» у сферах зв'язку, транспорту, виробництва; революцію телекомунікацій і створення Інтернету.
З політичної точки зору глобалізація означає завершення холодної війни, руйнування біполярної картини світу, посилення взаємозалежності країн, встановлення нового міжнародного та світового порядків.
Французький дослідник Баді вказує на три аспекти глобалізації, які, на його думку, є важливими для політики саме:
1)глобалізація — це історичний процес, який розвивається протягом багать століть;
2)глобалізація означає гомогенізацію світу, життя за єдиними принципами, прихильність до єдиних цінностей, слідування єдиним звичаям і нормам поведінки;
3)глобалізація — це визнання зростаючої взаємозалежності, головним наслідком якої є руйнування національного державного суверенітету внаслідок дії нових акторів міжнародних політичних процесів.
Загалом дослідження політичного аспекту глобалізації існує у вигляді політичної глобалістики, увага якої зосереджена на з'ясуванні ролі політичного в процесі адаптації людства до нових умов його існування; вивченні закономірностей формування політики глобальної безпеки, можливостей і засобів політичного регулювання процесів глобалізації. У соціально-психологічному аспекті глобалізація означає домінування так званого «суспільного неврозу», тобто почуття певної незахищеності, та загрози самобутності як державним утворенням, так і різним групам населення внаслідок контактів із зовнішнім світом.
Теоретичне осмислення глобалізації охоплює такі проблеми: логіка, потоки, мережі, актори та дискусії.
Проблема логіки передбачає з'ясування змісту та сенсу глобалізації.
Проблема потоків є проблемою оцінки фінансової глобалізації. Головною рисою останньої вчені вважають міжнародну грошову та фінансову нестабільність, яку пов'язують з двома недоліками ринкового механізму: 1) відсутністю інформаційної симетрії та 2) співіснуванням, двох груп операторів на глобальному фінансовому ринку, — фундаменталістів, які ведуть економічну гру, розраховану на довгострокову стабільність, та «чартистів», які, орієнтуючись на чутки, моду, вносять моменти дестабілізації. Головне завдання тут — знайти спосіб поєднання національного суверенітету з прогресуючою фінансовою уніфікацією.
Проблема мереж полягає у вивченні феномену вторгнення неурядових утворень у простір міжнародних стосунків, який традиційно був заповнений державами. Мережами глобалізації вважаються телекомунікаційні, транспортні, фінансові, діаспо-рні, релігійні, мафіозні та мегаполісні. їх вивчення передбачає:
• дослідження цінностей і норм, які властиві громадським та підприємницьким об'єднанням;
• прогноз впливу цих цінностей та норм на діяльність національних держав у сферах, які на даний момент знаходяться під їх контролем;
• з'ясування ролі мереж у системі міжнародних стосунків, скажімо, телекомунікаційні мережі породжують проблему поєднання технології передачі інформації на весь світ із ситуацією, коли локальний, національний та міжнародний рівні інформаційного простору існують ізольовано один від одного, а інформаційні мережі через власні формальні характеристики (відсутність адміністрування, гнучку структуру) створюють умови, за яких деякі види політичних систем (демократія) розвиваються значно швидше, ніж інші (тоталітаризм).
Проблема акторів є проблемою того, що глобалізація передбачає участь у світових політичних процесах різного роду недержавних суб'єктів, а саме: міжнародних організація (МВФ, Всесвітній банк), регіональних організацій, багатонаціональних
корпорацій, інституційних інвесторів (пенсійних та інвестиційних фондів, страхових компаній тощо), великих міст, окремих індивідів (наприклад, Дж. Сорес).
Проблема дискусій є проблемою наслідків глобалізації. Вона охоплює низку питань:
• хто виграє від глобалізації, тобто проблему поляризації прибутків та розподілу переваг;
• проблему щодо потенційної регіональної чи глобальної нестабільності через взаємозалежність національних економік на світовому рівні або ж виведення частини виробництва за межі країни — локальні економічні зрушення або кризи в одній країні можуть мати глобальні наслідки;
• питання щодо можливості переходу контролю над економікою окремих країн від урядів до найбільш сильних держав, багатонаціональних корпорацій чи міжнародних організацій, що тягне за собою загрозу крайнього націоналізму, ксенофобії, екстремізму;
• питання, яке стосується використання глобалізації з метою виправдання провалів у національній політиці тих чи інших держав.
Вирішення окреслених питань вбачають у:
• накладанні на країни, що отримують найбільшу користь від глобалізації, особливого податку з метою використання надходжень від нього для надання допомоги тим країнам, які програють від глобалізації;
• використанні так званого податку Тобіна — невеличкого податку на валютні операції, який має обмежити дестабілізуючі валютні спекуляції і одночасно стати джерелом фінансування міжнародних організацій;
• чіткому розмежуванні повноважень національних урядів та їх лідерів, з одного боку, та міжнародних організацій і багатонаціональних корпорацій — іншого.
Процеси глобалізації вносять певні корективи в геополітичну модель міжнародних відносин. Наприклад, захист національних інтересів, нині передбачає не стільки розширення державою свого життєвого простору, скільки усунення іноземного втручання у свої внутрішні справи, забезпечення непорушності своїх кордонів, відстоювання своїх ідеологічних позицій. Сам життєвий простір мислиться не як територіально зумовлений, а як простір економічних зв'язків, телекомунікацій, інформаційного впливу тощо.
Згідно з українськими вченими О. Л. Валевським та М. М. Гончаром, географічна інтерпретація геополїтйчного простору насьогодні втрачає свій сенс, оскільки цей простір визначають тепер такі фактори: характер і смисловий зміст національно-культурної ідентичності; наявність демократичних традицій у суспільстві; рівень і характер розвитку економіки; наявність регіональних дестабілізуючих загроз; рівень контролю і/або рівень залежності від джерел сировини й ринків збуту; наявність вільних капіталів, що дає змогу проводити самостійну інвестиційну політику; характер створених структур колективної безпеки в певному регіоні.