6. Бібліографічне оформлення самостійних робіт

Кожна наукова праця — монографія, наукова стаття, дисертація або студентський реферат, курсова, дипломна, кваліфікаційна робота — в обов'язковому порядку мають супроводжуватися бібліографічними списками використаних джерел і літератури.

Бібліографічні списки, акумулюючи, як правило, найбільш цінну бібліографічну інформацію з теми дослідження, набувають тим самим суттєвого значення для функціонування й подальшого розвитку наукових комунікацій. Інформація, що міститься в бібліографічних списках, усе активніше використовується в інформаційно-пошукових системах.

Культура оформлення наукових праць передбачає й культурну організацію їхнього бібліографічного апарату, яка досягається не лише шляхом ретельного відбору різних документів до списку літератури, а й правильним, згідно з міжнародними правилами, складанням цих списків.

Існують такі види бібліографічних списків:

• прикнижкові бібліографічні списки, що вміщуються у виданні після основного тексту (якщо є додатки — після них) перед допоміжними покажчиками;

• списки літератури до окремих розділів подаються, як правило, після основного тексту під рубриками «До розділу...», «До глави...»;

• пристатейні бібліографічні списки розміщуються після тексту статті або, якщо стаття супроводжується рефератом (резюме), то після нього.

Правила складання бібліографічного опису для списків літератури Основним структурним елементом кожного списку літератури є бібліографічний опис, що являє собою сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами і достатні для загальної характеристики та ідентифікації видання. Правила складання бібліографічного опису регламентовані міждержавним стандартом ГОСТ 7.1 -84 «Биб-лиографическое описание документа».

Бібліографічний опис надає можливість отримати уявлення про автора документа, зміст документа та його читацьке призначення, місце видання, обсяг видання тощо.

У списках літератури подається спрощений бібліографічний опис, який відрізняється від опису в каталогах бібліотек.

Кожен бібліографічний опис починається з абзацу, а всі елементи опису подаються у вигляді суцільного тексту. Схема опису монографічного (однотомного) видання подається на схемі 1.

Заголовок опису. Основна назва: Відомості, що відносяться до назви / Перші відомості про відповідальність; Наступні відомості про відповідальність. — Відомості про видання. — Місце видання: Назва видавництва, рік видання. — Кількість сторінок.

Схема 1. Монографічний бібліографічний опис

Слід знати, що знаки, які поділяють елементи опису, умовні. Назви книг, періодичних видань, а також видавництва в лапки не беруться. Для позначення номерів томів, випусків, частин римські цифри замінюються арабськими. Форма написання числівників у назвах зберігається. У назві не допускаються будь-які скорочення.

Заголовок опису— це ім'я індивідуального автора. Згідно з міжнародними правилами встановлено, що книги одного-трьох авторів описують під їхніми іменами, а книги більше чотирьох авторів — за назвою. Прізвище автора вказують у такому порядку: спочатку прізвище, а потім ініціали чи повне ім'я, наприклад: Горбачен-ко Т. Г., або, якщо немає двох ініціалів, то — Крип'якевич І.

Основну назву твору наводять у тій формі, в якій її подано в книзі на титульній сторінці, а не на обкладинці, бо часто на обкладинці подають скорочену назву.

Відомості, що відносяться до назви, містять слова й фрази, які безпосередньо пов'язані з назвою книги і залежать від неї. Ці відомості пояснюють основну назву, а також уточнюють зміст, характер і призначення книги. Наприклад: Вчення про біосферу: Етюди про наукову творчість В. І. Вернадського (1863—1945). Ці відомості виділяють знаком : (двокрапка).

Відомості про відповідальність — цей елемент опису містить інформацію про осіб, організації та установи, які зробили внесок у створення твору й підготовку його до публікації. Це можуть бути перекладачі, наукові редактори, рецензенти тощо, їхні прізвища виділяють знаком / (коса риска). Таких відомостей може бути кілька, і вони виділяються знаком ; (крапка з комою).

Наприклад: / Пер. з нім. І. Я. Ямпольського; за ред. В. М. Петренка.

За відомостями про видання відрізняють це видання від попередніх того ж самого твору. Це порядковий номер видання. Наприклад, на титульній сторінці зазначено: Видання друге, а в описі слід записати так : 2-е вид.

Наступним елементом опису є вихідні дані, до яких відносяться місце видання, назва видавництва, дата видання.

Місце видання наводять у називному відмінку. В Україні прийнятими скороченнями для назв міст є К. (Київ), X. (Харків), а також М. (Москва), СПб. (Санкт-Петербург), Л. (Львів). Усі інші, в тому числі іноземні, назви міст пишуть повністю.

Назва видавництва подається без лапок. Перед нею ставлять знак : (двокрайка). У назві видавництва можна застосовувати скорочення, наприклад: Наук, думка; Вища шк.

Дата (рік) видання визначається за титульною сторінкою, а коли її неможливо встановити, то пишуть у квадратних дужках [Б. p.].

Обсяг видання— це кількість сторінок у книзі. Якщо є ненумеровані сторінки (вклейки) з ілюстраціями, то їхню кількість зазначають у квадратних дужках через кому. Наприклад, 250 с, [15] с. іл.

Приклади бібліографічного опису окремих видів документів

І. Опис книг під заголовком індивідуального автора

Книга одного автора:

1.Конверський А. Є. Логіка: Підручник. — К.: Либідь, 2000. — 260 с.

Книга двох авторів:

2. Горбаченко Т. Г., Піддубна С. М. Етно-конфесійна специфіка становлення християнської писемної культури / За ред. д-ра філос. наук, проф, Т. Г. Горбаченко. — К.: Абрис, 2002. — 253 с.

Книга трьох авторів:

3.Лубський В. І., Козленко В. М., Горбаченко Т. Г. Історія світової релігієзнавчої думки: Хрестоматія / За ред. д-ра філос. наук, проф. В. І. Лубського. — К.: Тандем, 1999. —408 с.

II.Опис книг за назвою

Книга чотирьох авторів:

4. Психологія релігії. 4.1: Навч. посібник і хрестоматія для студентів вищих на-вч. закладів / В. І. Лубський, О. І. Предко, Т. Г. Горбаченко, С. М. Піддубна. — К.: Крок, 2002. — 247 с.

Книга без зазначення автора:*•

5.Історія русів / За ред. І. Драча. — К.: Рад. письменник., 1991. — 318 с.

6.Contemporary American Poetry / Ed. by A. Poulin. — 4 ed. — Boston: Houghton Mifflin Company, 1985. — 727 p.

Книга n 'яти і більше авторів:

1. Релігієзнавство: Підручник / В. І. Лубський, С. М. Бурлака, Л. Г. Вороновська та ін.; за ред. В. І. Лубського, В. І. Теремка. — К.: ОЦ «Академія», 2000. —408 с.

Збірники матеріалів наукових конференцій:

8.Воля віровизначення: Церква і держава в Україні: Матер. міжнарод. Наук, конф. — Київ, 28—30 вер. 1994 р. — К.: Укр. Прав, фундація, 1996. — 213 с.

III.Опис багатотомних видань

Видання в цілому (всі томи):

9.Словар української мови / Зібр. ред. журн. «Київ, старовина»; упоряд. з дод. влас. матер. Б. Грінченко. — Репринтне видання: У 4 т. — К.: Вид. АН УРСР, 1958—1959.

Окремий том багатотомного видання:

10.Рильський М. Т. Зібрання творів: У 20 т. — Мистецтвознавчі статті. — К.: Наук, думка, 1986. — Т. 15. — 524 с.

11.Полньїй православньїй богословский знциклопедический словарь: В 2 т. — Репринтное изд. — М: Возрождение, 1992. — Т. 1. — 1119 с.

12.Andrea A. J., OverfieldJ. М. The human record: Sources of global history: In 2 vol.: Vol. 1: To 1700. — N. Y.: Norton Company, 1990. — 445 p.

IV.Бібліографічний опис складової частини документа

Опис розділу з книги:

13.Релігія в контексті національного відродження України / Колодний А. М., Филипович Л. О. // Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. — К.: Основи, 1996.—С. 167—182.

Опис статей з енциклопедій:

14.Фарисей // Библейская знциклопедия: В 3 т.— М., 1991.— Т. 2.— С. 227—228.

Опис статей з наукових збірників:

5.Дьюрем К. Перспективи релігійної свободи в дзеркалі сучасних правових реалій // Релігійна воля. — 2000. — №4. — С. 12—19.

Опис тез доповідей:

16.Казанова X. Моделі відокремлення церкви від держави в США та Західній Європі // Воля віровизначення. Церква і держава в Україні: Матер. міжнарод. Наук, конф., Київ, 1994. — К.: Наук, думка, 1996. — С. 94—96.

Опис статей із журналів:

17.Іванов С. З життя Потапова: Роман // Новий світ. — 1983. — № 6. — С. 5— 90; №7. — С.9—87.

18.OvenR. Declaration of mental independence // Amer. Atheist. — 1991. — Vol. 33, №6. —P. 18—25.

Опис статей з газет:*

19.Барна В. Опільська писанка: посаг на всі часи // Голос України. — 1992, 11 вер.

V.Бібліографічний опис дисертацій та авторефератів

20.Горбаченко Т. Г. Вплив християнства на становлення писемної культури Ру-си—України: філософсько-релігієзнавчий аналіз: Дис. ... д-ра філос. наук: 09.00.11 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2002. — 450 с.

20. Чуйко В. Л. Реконструктивна рефлексія у філософії науки: Автореф. дис. ... д-ра філос. наук: 09.00.02 / Київ. нац. ун-т ім Т. Шевченка. — К., 2001. — 42 с.

VI.Бібліографічний опис архівних джерел

У бібліографічному описі архівних джерел необхідно послідовно зазначати назви матеріалу, архіву, номери фонду, опису, справи та аркуша. При повторному згадуванні архіву можна подавати його скорочену назву, наприклад: Центральний Державний архів вищих органів влади й управління України — ЦДАЕЮ України, Центральний Державний архів громадських організацій України — ЦДАГО України.

22. Звіт педтехнікумів України про стан навчальної роботи за 1927/28 pp. — ЦДАВО України, ф. 166, оп. 7, с. 304, арк. 1—47.

Розміщення бібліографічних описів у списках літератури

Існують різні варіанти розміщення бібліографічних описів, списків літератури до курсових, дипломних, наукових робіт:

• алфавітне;

• алфавітно-хронологічне;

• у порядку першого згадування праць.

Алфавітне розміщення — найбільш поширений спосіб групування бібліографічних описів у ряди за алфавітом:

• мови записів, якщо описи складені однією мовою;

• зведеним кириличним, якщо описи складені двома чи більше мовами з кириличною графікою (наприклад українською, російською, болгарською);

• латинським, якщо описи складені двома чи більше мовами з латинською графікою.

Якщо в списках літератури подаються описи мовами з різною графікою (кириличною, латинською), то групують два алфавітні ряди: спочатку кириличною графікою, а потім латинською.

Бібліографічні описи документів мовами з алфавітом особливої графіки (арабської, японської, грузинської) розміщують окремими алфавітними рядами, як правило, після латинського ряду.

У середині алфавітного ряду описи розміщують за першим елементом бібліографічного запису залежно від того, що є першим словом — прізвище автора чи перше слово назви (для книг чотирьох-п'яти авторів і за назвою). Якщо прізвища авторів збігаються, то описи розміщують за ініціалами, а видання одного автора розміщують за алфавітом їхніх назв (схема 2).

1.Алексєєв Б. Н....

2.Алексєєв С. Н....

3.Алексєєва А. Б....

4.Вишняк О. І. Початок побудови ...

5.Вишняк О. І. Різні форми ...

6.Гончаренко Ф.І. ...

7.Проблеми прискорювачів заряджених ...

8.Программа зксперементальних...

9.American contributions to the...

10.New trends in documentation...

11.Ray R. A. Yow to write and...

Схема 3. Приклад розміщення бібліографічних записів у списку літератури

За алфавітно-хронологічної побудови списку літератури записи групують в алфавітно-хронологічні ряди, тобто розташовують за алфавітом авторів і назв (як ми вже розглядали), а якщо автор чи назва є тими самими, то їх розміщують за роками видання.

Праці одного автора розташовують так: спочатку одноосібні (за датами), а потім у співавторстві (за датами). У таких списках запису не нумерують, а в тексті посилання на праці наводяться, наприклад, так: [Пісків, 1994], [Брукс, 1973, с. 13].

Побудова в порядку першого згадування праць є бажаною для списків літератури до статей, а також до звітів про науково-дослідні роботи. Але така побудова не рекомендується для великих за обсягом прикнижкових списків літератури.

Правила наведення цитат і бібліографічних посилань у текстах наукових та навчальних праць

Звертання до праць певного вченого, автора, письменника широко застосовується в текстах наукових, науково-навчальних та навчальних робіт. Посилаючись у тексті на будь-яке джерело (опублікований чи неопублікований документ), можна лише обмежитися цитатою, уривком з нього, не зазначаючи відомостей про сам документ (автора, назву, рік видання). Такі цитати називають недокументованими посиланнями, і вони характерні лише для газет, масово-політичної, навчальної літератури. Але їх аж ніяк не можна рекомендувати для наукових публікацій, рефератів, курсових, дипломних, магістерських робіт, наукових звітів та дисертацій. У цих видах праць бібліографічні посилання мають бути документованими, тобто супроводжуватися точною адресою цитованого джерела.

Бібліографічне посилання — це сукупність бібліографічних відомостей про цитований або згадуваний у тексті наукової чи навчальної роботи документ.

Бібліографічні посилання можуть уміщуватись:

• в основному тексті (внутрішньотекстові посилання);

• у підрядкових примітках (підрядкові посилання);

• у позатекстових примітках (у коментарях).

Внутрішньотекстове посилання наводять у тексті в круглих дужках. Наприклад, такий фрагмент тексту:

За мовною ознакою видання друкарні Острозької академії розподіляються так: «у 14-ти текстах — церковнослов'янський текст і додаткові статті, у 4-х — українські статті при церковнослов'янському тексті, одне видання — двомовне, 6 — українською мовою» (Ісаєвич Я. Д. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні. — 2-е вид., перероб. і доп. — К.: Наук, думка, 1983. —С. 38).

Підрядкові бібліографічні посилання наводять у нижній частині сторінки, відокремлюючи їх горизонтальною лінією.

Кожне підрядкове посилання нумерується в тій послідовності, у якій подаються цитати чи посилання в тексті.

При цитуванні підряд одного й того самого твору (документа) у підрядкових примітках назву твору не повторюють, а заміняють словами «Там саме», або «Ibid» (для іноземних джерел).

Наводимо фрагмент тексту з підрядковими бібліографічними примітками (схема 3).

У підрядкових бібліографічних посиланнях іноді вказують і посилання на «непрямі цитати», тобто коли автору не вдалося знайти оригінал цитованого твору. Такі підрядкові посилання можуть мати такий вигляд: Цит. за:... (де вміщують бібліографічний опис твору, з якого запозичено цитату).

Позатекстові бібліографічні примітки (коментарі), як правило, вміщують у кінці тексту із зазначенням, наприклад, «Примітки до розділу 1.4», де в нумерованому порядку розташовані всі бібліографічні записи, на які було зроблено посилання в тексті.

У такому разі в тексті вже не дають ні текстових розгорнутих, ні підрядкових посилань і приміток, а після закінчення цитати в квадратних дужках ставлять порядковий номер за списком у кінці твору, наприклад [49].

Одним з перших (1815 р.) згадав про «Енеїду» І. Котляревського польський вчений Самуель Бандтке, висловивши побажання, «щоб малоросійська мова стала в ряд з розвинутими слов'янськими мовами»1. «Енеїда» як художній твір імпонувала уподобанням широкого читача. «Вся Україна, — твердив С. Стеблін-Камінський, — читала «Енеїду» із захопленням. Легкість розповіді, вірність барв, нестримні жарти були в повній мірі нові, чарівні» . Літературний доробок І. П. Котляревського складається з поетичних творів: «Енеїди» та «Пісні князю Куракину», п'єс «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник» та перекладу (російською мовою) оди «Са-фо» .

1 Pamietnik warszwski. — 1815. — Т. 1. — № 2. — P. 124.

3 Північна бджола. — 1839. — 4 липня. — С. 118.

3 Є відомості, що Котляревський перекладав українською мовою байки Лафонтена. У повісті «Близнюки» Т.Шевченко говорить про видання Котляревським рукописного сатиричного журналу «Муха». Журнал цей, за характеристикою Шевченка, був спрямований «проти пошлості і нікчемності людської» (Шевченко Т. Г. Повне зібр. тв.: У 6 т. — Т. 4. — С. 96).

Схема 3. Фрагмент тексту з підрядковими бібліографічними примітками

При написанні дисертацій не варто давати підрядкові бібліографічні посилання, а краще в квадратних дужках наводити посилання на номер у списку літератури, наприклад [128], при прямих цитатах, наприклад [128, с. 41], а при непрямих — [Цит. за: 128, с. 34].