ГЛАВА ІІ. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ
У політологічній літературі існують різні підходи вивчення історії політичних вчень. Один із них - розгляд через аналіз політичних вчень під кутом зору тяжіння їх до тієї або іншої інтелектуальної традиції. Так, Демидов О.І. і Федосєєв О.О. аналізують історію політичних вчень з позицій релігійної, юридичної і політико-соціологічної традицій.
Див. Демидов А.И., Федосєєв А.А. Основы политологии.- М."Высшая школа", 1995, С. 14-48
Проте більшість авторів викладають історію політичної думки в хронологічному /часовому / просторі, виходячи з узвичаєної періодизації історії: древній світ, середньовіччя, новий і новітній час.
При будь-якому підході акцентується увага на тісний зв'язок політичних вчень минулого із сучасністю. Знання минулого допомагає краще зрозуміти теперішнє Не випадково і сьогодні, наприкінці XX сторіччя ми продовжуємо аналізувати тексти видатних мислителів минулого і навіть ведемо із ними полеміку. Так, що видатний сучасний західний філософ К. Поппер /1902 - 1994/ у своїй книзі "Відкрите товариство і його вороги полемізує з Платоном з приводу його "політичної програми". К.Поппер відзначає, що коли він звертається до минулого, проблема, аналізована їм, стає проблемою сучасності.
І ще одне попереднє зауваження. Історія становлення і розвитку політичних ідей - не рівномірний поступальний процес планомірного накопичення знань. Як в історії взагалі бувають стрибкоподібні, революційні епохи, так і в історії політичних ідей були періоди, коли відбувалися своєрідні вибухи людського інтелекту, свого роду духовні революції, багато в чому визначавші подальший хід людської цивілізації. Видатний німецький філософ К. Ясперс /1863-1969/ виділив два "осьових часи", дві «осьових епохи» у розвитку ідей і навчань. Перша "осьова епоха" - це період приблизно між 800 і 200 р.р. до н.е., коли майже одночасно і незалежно одне від одного утворилося декілька внутрішньо споріднених духовних центрів / на Сході – у Китаї, Індії, Персії, Палестині ; на Заході - у Греції/. В результаті діяльності мислителів цього періоду з’явилась людина раціонально мисляча, спроможна до самосвідомості, тобто до процесу, коли свідомість /мислення/ людини робить предметом дослідження сама свідомість, саме мислення. З’явилась людина такого типу, яка збереглася і донині.
Друга "осьова епоха" - 1500-1800 р.р. - Схід торкнулася менше і викликала взлет людської думки в Європі. К. Ясперс називає імена Спінози, Канта , що видатних філософів, що займалися політичними, правовими і морально-етичними проблемами, а також і Мікеланджело, Рафаеля, Шекспира, Гете, Баха, Моцарта й інших видатних особистостей того часу - усі вони учинили якісний стрибок у розвитку духовного світу людства. Остаточно кроки, що відокремлюють все історичне минуле від ще схованого від нас майбутнього були зроблені лише в XIX сторіччі
Див.:
К. Ясперс. Зміст і призначення історії. М., 1991, С. 32-35, 96-97.