Політологія: підручник

§ 1. Походження і сутність партії, їх функції

У будь-якому сучасному суспільстві діють різні політичні сили, причому одні з них відкрито, здійснюючи різні політичні акції, інші – приховані, які не завжди афішують свій захист чиїхось інтересів. Серед реальних політичних сил, відкрито діючи на політичній арені, найбільш впливовою є політичні партії. Вони найбільш адекватно представляють групові і індивідуальні інтереси і найбільш надійно можуть їх захищати.

Політичні партії займають особливе місце в політичній системі суспільства і грають роль посередника між державою і громадським суспільством. Вони можуть бути суб?єктом влади і політики (коли перебувають при владі), але можуть не бути суб?єктом влади, якщо не здійснюють владні функції. Пояснимо це положення.

Взаємовідносини людей в суспільстві відбуваються в двох координатах: вертикальної, власної політичної, і горизонтальної – соціальної. Вертикальні, політичні зв?язки здійснюються зверху (державна влада) вниз (народна маса), визначаючи політичні відносини політичного управління і підпорядкування. Горизонтальні зв?язки (соціальні) – неполітичні, однак, при певних умовах вони можуть стати політичними, оскільки регулюються законами. Але і політичні відносини можуть мати соціальний аспект. Так ось, політичні партії, ті, що знаходяться в опозиції і що борються за владу є елементами громадянського суспільства, але отримавши перемогу на чергових виборах і попавши у владу, політична партія стає найважливішим елементом державної структури.

Слово “партія” походить від латинського “pars”, “partis” вказуючи частину чого-небудь. Термін “партія” в значенні групи осіб, виступаючих в захист інтересів певної частини населення, вживався в древньому світі. У громадянських війнах античної Греції і Рима боролися між собою різні угруповання, які називалися партіями. Вони активно відстоювали легально свої інтереси, в противагу нелегальним фракціям. Нерідко вони являли собою тимчасові об?єднання для підтримки конкретної особистості

Сучасні партії виникли в Європі і Америці в XIX сторіччі. Їх поява була обумовлена сукупністю політичних і інституційних змін, що відбулися в європейських країнах і США.

По-перше, це становлення буржуазних відносин і зростання ролі парламенту, формування інших представницьких органів влади.

По-друге, введення загального виборчого права і розширення можливості громадян впливати на хід і результат виборів.

По-третє, диференціацією і поляризацією соціальної структури суспільства і необхідністю регулювання і вирішення соціальних протиріч.

По-четверте, необхідністю представництва інтересів певних соціальних шарів в структурах влади.

Таким чином, політичні партії виникають лише на певному етапі розвитку суспільства, коли більшість його громадян в тій або іншій мірі залучаються до політичного процесу, стають його учасниками. Хоча спочатку партії не були згуртованими, націленими на боротьбу за владу. Як правило, це були організації, що опозиційно настроєні до держави і що представляли інтереси певних шарів суспільства. Їх опозиційність до політичної влади сприймалася як джерело криз і розколу суспільства і діяльність таких партій оцінювалася більшістю суспільства негативно. Не випадково, наприклад, Дж. Вашингтон в “Прощальному посланні” американському народу говорив про небезпечні наслідки “партійного духу”, характеризуючи партії як “готову зброю” для підриву влади народу і узурпування влади урядової. Цілий ряд мислителів (А. Токвіль, Дж. Милль і інш.) негативно відносилися до партій. У той же час, наприклад, Ф. Бекон і Е. Берк відносилися до партій більш лояльно, а Н. Макківеллі навіть вважав їх по-своєму корисними.

М. Вебер виділив три етапи в історичному становленні сучасних політичних партій: аристократичні гуртки (партії вибраних); політичні клуби з більш широкою участю громадян; масові партії. Однак лише деякі з нині діючих партій пройшли ці етапи. Більшість з сучасних партій відразу оформлялися як масові.

В Англії партії виникли внаслідок виборчої реформи 1832 р. і створення на місцях з ініціативи лібералів (віги організацій-спільностей по реєстрації виборців. У 1861 р. там була заснована перша масова партія – Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. У 1863 р. в Німеччині виникла перша масова робоча партія – Загальна німецька робоча спілка, заснована Ф. Лассалем. У Західній Україні в 1882 р. була заснована партія польського робочого класу “Пролетарі”, в 1890 р. –перша українська партія –радикальна. У 20-30 роках ХХ сторіччя в Галичині, Буковині, Закарпатті нараховувалося близько 100 політичних партій.

Французький соціолог М. Дюверже, творець загальної теорії політичних партій у своїй роботи “Політичні партії” (1951), аналізуючи взаємозв?язок партій з державою виділяє партії електорального і зовнішнього походження. Формування партій електорального (електорат – група осіб, що володіють правом голосу при виборах до органів державної влади походження безпосередньо пов?язані з розширенням виборчого права громадян, повноважень парламенту і зростанням ролі інституту представництва. Такі партії виникають на базі парламентських груп і виборчих комітетів. Партії зовнішнього походження не пов?язані ні з парламентським механізмами тих організацій і інститутів, які існували раніше і діяли на політичній сцені, однак не брали участь у виборах. Так, більшість ліберальних партій в Європі сталися з філософських спільностей; промислові і фінансові угруповання сприяли створенню різних правих партій; з революційних угрупувань, діючих нелегально, формувалися комуністичні партії і т.ін.

У сучасній політичний літературі виділяється ще один вид походження партій – шляхом злиття і розколу інших партій. Так, Р.Ж. Шварценберг стверджує, що в сучасних африканських країнах лише 1 з 13 партій має парламентське походження.

Незалежно від специфіки формування тих або інших політичних партій, історії їх розвитку – у всіх випадках ці процеси виражали і виражають потребу залучення маси до керування державою, закономірну тенденцію демократичного розвитку суспільства. З зростанням організованості партій, активізацією їх ролі в політичній боротьбі уявлення про партії як союз однодумців були доповнені іншими аспектами. Партія стала розглядатися як соціальний механізм, де і доктрина, і організаційна структура слугують досягненню певної політичної мети.

В сучасній політичній літературі немає однозначного визначення партії. Найбільш коротке дане в кн. Політологія (Короткий енциклопедичний словник, Ростов-на-Дону, “Фенікс”, Москва, “Зевс”, 1997)-(“група однодумців, прагнучих до загальної мети” с.352). однак, найбільш владним, на наш погляд, є визначення партії, дане французьким соціологом і політологом Р.Ж. Шварценбергом: “Політична партія – це безперервно діюча організація, існуюча як на національному, так і на місцевому рівні, націлена на отримання і відправлення влади і прагнуча з цією метою до народної підтримки”.

Які є ознаки, що відрізняються політичні партії від інших політичних сил?

По-перше, партія – це організація, тобто тривале об?єднання людей на самих різних рівнях політики – від місцевого до міжнародного. Тривалість дії організації дозволяє відрізняти її від фракцій, кліки і інших тимчасових організацій, які виникають і зникають разом зі своїми натхненниками і організаторами.

По-друге, ознакою партії є існування стійких місцевих організацій, підтримуючих регулярні зв?язки з центральним керівництвом.

По-третє, метою керівництва центральної і місцевої організації є завоювання і здійснення державної влади. На відміну від інших організацій (профспілок, підприємницьких союзів, селянських об?єднань та інш.), які хоч і займаються політичною діяльністю, але орієнтуються передусім на захист економічних і інших інтересів їх членів, головною метою політичних партії є завоювання (поновлення) політичної влади або участь в ній.

По-четверте, кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу – від голосування за неї до активного членства.

По-п'яте, будь-яка партія є носієм певної ідеології або особливого бачення світу і людини.

Питання про функції партій носить в більшій мірі конкретно-історичний характер, бо об?єкт функцій, їх різноманіття, спеціалізація залежить від особливостей конкретного політичного режиму, стану громадянського суспільства і загалом рівня соціально-політичного розвитку тієї або іншої країни. Однак, незалежно ні від чого, діяльність будь-якої політичної партії націлена, передусім, на боротьбу за завоювання і використання політичної влади в інтересах підтримуючих її груп населення. Цю функцію можна конкретизувати, виділивши ряд приватних сторін в діяльності партій.

До таких можна віднести ідеологічну, політичну і організаторську функції.

Політична функція складається в практичній участі партії в боротьбі за владу, в її здійсненні, в прийнятті політичних рішень і в контролі за їх виконанням. Партії виступають як інтитуційна форма забезпечення доступу різних груп людей до важелів державної влади, вони замінюють собою стихійні форми боротьби за владу формалізованими і упорядкованими формами. У сучасних демократичних країнах значення існування партій зводиться до того, щоб перемогти на чергових виборах і сформувати вищі державні органи влади по своїй програмі. З цією метою партії відбирають своїх кандидатів на виборні державні посади і до представницьких органів влади, здійснюються передбачені законодавством процедури їх висунення і реєстрації, роботу серед виборців в підтримку своїх кандидатів.

Ідеологічна функція складається у виявленні, обгрунтовані і вираженні інтересів людей як об?єднаних в даній партії, а також її прихильників. У західній літературі ця функція відома як артикуляція і агрегація інтересів. Між політичною партією і її соціальною базою існують відносини представництва. В ідеалі мета партії відбивається в реалізації представництва в політичній системі суспільства тих соціальних груп, прошарків, класів, інтереси яких вона виражає. Однак, нерідко партія не отримує тієї соціальної групи , на представництво якої вона претендує. Інтереси однієї соціальної групи можуть представлятися декількома партіями, разом з тим, одна партія може претендувати на одночасне представництво різних груп або соціальних шарів. Звідси, найважливішою функцією партії є розробка ідеально-політичної доктрини або концепції, яка була б сукупністю взаємопов’язаних і систематизованих принципів, ідеалів, цінностей, цілей і намірів, що лежать в основі діяльності партії.

Сучасні партії, як правило, намагаються представите себе масі як виразників суспільних інтересів всього населення, а не як представників меншини. Кожна партія переслідує мету переконати в своїй ідейній правоті якомога більшу кількість громадян, забезпечити вмотивовані практичні дії своїх членів і прихильників.

Ідейно-політичні переконання партії виробляються її лідерами, приймаються партійними органами і фіксуються в програмі партії, її програмних установках, рішеннях і резолюціях партійних з?їздів, конференцій і т.п.

Організаторська функція партій полягає в практичній реалізації ними своїх програмних настанов. До цієї функції відноситься рішення наступних конкретних задач:

а) політична соціалізація громадян, соціально-політична освіта, згуртування і активізація громадян на основі спільності їх конкретних інтернів, роз?яснення масам політичної ситуації, яка складалася, і передбачуваної платформи дій, політичне виховання громадян;

б) організація взаємодії партії з представницькими і виконавчими органами влади;

в) відбір і рекрутування політичних лідерів і еліт для всіх рівнів політичної системи, бо крім висунених партією професійних політиків, в керуванні справами суспільства і держави саме активну участь беруть партійні експерти, аналітики, фахівці;

г) діяльність по розширенню свого чисельного складу, вдосконаленню партійної структури, зміцненню матеріального положення центральних і низових організацій, розвитку взаємодії з дружніми партіями;

д) поглиблення зв?язків і відносин між різними гілками влади, місцевими і центральними органами державного керування, різноманітними політичними інститутами.

Зрозуміло, даний перелік функцій партій носить умовний характер. На практиці вельми важко буває визначити аспект їх діяльності від інших. Так і конкретний зміст тих або інших функцій, їх пріоритетність не залишаються постійними; вони змінюються по мірі зміни соціально-політичного становища в даному суспільстві.

Крім того, одні партії можуть бути настроєні на прагматичну діяльність і постійно використовують будь-які можливості для досягнення поставлених цілей, а отже, на передній план виступають відповідні функції. Інші – віддають перевагу ідеологічному стилю діяльності і вбачають своє головне завдання в захисті ідеалів і принципів. У цих партій домінують інші функції, відповідні їх цілям.