1.3.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
Основними формами політичної влади є панування, політичне керівництво й управління.
Панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей іншими. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку.
Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб'єкта правління. До них належать:
1) монархія — єдиновладне (абсолютне чи обмежене) спадкоємне правління однієї особи — глави держави — монарха;
2) тиранія (деспотія) — одноосібне необмежене самовладдя, внаслідок насильницького захоплення влади, яке характеризується абсолютним свавіллям правителя та цілковитим безправ'ям народу;
3) аристократія — влада спадкової, родовитої, знатної меншості, привілейованого стану;
4) олігархія (плутократія, тимократія) — влада багатіїв, заможної, неродовитої меншості, яка підпорядковує собі державний апарат;
5) теократія — політична влада духівництва, глави церкви у державі;
6) охлократія — влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої, примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно;
7) демократія — влада народу на основі закону та гарантії прав і свобод громадян;
8) партократія — влада однієї партії, партійної номенклатури (верхівки) в державі;
9) бюрократія — влада чиновників, адміністраторів у державі; ієрархічно організована система влади державного апарату, наділеного специфічними функціями;
10) технократія — влада науково-технічної еліти (фахівців), керівників підприємств, менеджерів;
11) меритократія — влада найбільш обдарованих, гідних людей, в основу якої покладено принцип індивідуальних заслуг;
12) автократія — необмежене і безконтрольне самовладдя;
13) анархія — безвладдя держави; самоуправління громад, комун, сімей та інших первинних спільностей людей.
Відомий політолог і економіст Б. Гаврилишин вважає, що на сучасному етапі існує три види влади:
1. Влада типу противаги. Така влада ґрунтується на індивідуалістсько-конку ренцій них цінностях та існує в країнах, де такі цінності переважають (англомовних). Характерними ознаками цього виду владної організації є:
а) існування правлячої групи й опозиції (противаги), що постійно конкурує з нею (еліта і контреліта);
б) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;
в) побудова владних інституцій за принципом контролю та рівноваги;
г) наявність періодичних виборів;
д) прийняття рішень згідно з принципом більшості.
2. Колегіальна влада (співпраця при владі). Характеризується такими рисами:
а) поділ влади без утворення опозиції;
б) колегіальність у прийнятті рішень;
в) децентралізація влади;
г) високий рівень консенсусу (згоди);
д) використання засобів прямої демократії (наприклад, у Швейцарії, Японії).
3. Унітарна ( недиференційована, диктатура, неподільна, інтегральна) влада, для якої характерні такі риси: а) концентрація влади в одних руках; б) відсутність легальної опозиції або противаги. Унітарна влада функціонує за принципом правління меншості та завжди має ідеологічне виправдання. Відібрати і передати владу іншим можна лише за допомогою революції чи державного перевороту. Унітарна влада виправдана лише під час воєн, економічних труднощів, тобто у критичних ситуаціях.
Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Його структура, за польським політологом Єжи Вятром, виглядає так:
1. Наявність у владних відносинах не менше двох партнерів.
2. Волевиявлення владарюючого здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі.
3. Обов'язкове підкорення тому, хто здійснює владу.
4. Соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, а інших — їм підкорятися (правове забезпечення).
Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єкта і об'єкта, реалізацію функцій.
Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це, російський політолог Іван Ільїн (1882—1954) сформулював шість аксіом державної влади.
1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження.
2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна.
3. Влада має здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному й політичному цензу (влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя).
4. Політична програма владарюючих може передбачити лише заходи, які мають загальний інтерес.
5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя.
6. Державна влада принципово пов'язана з розподільчою справедливістю.
Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.
