Класична теорія демократії Нового часу.
Існуючі в наш час демократичні системи беруть свій початок від форм правління, які виникли наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Західній Європі та США під впливом лібералізму. Лібералізм вперше в історії суспільної думки:
а) відокремив індивіда від суспільства і держави (автономна особистість);
б) розмежував державу і громадянське суспільство;
в) конституційно та інституціонально обмежив дії та повноваження держави у відносинах з особистістю та суспільством;
г) проголосив політичну рівність усіх громадян;
д) зробив особистість головним чинником політичної системи. Характерні ознаки ліберальної демократії:
1. Ототожнення народу як суб'єкта влади з власниками чоловіками, виключення нижчих верств населення, жінок із числа тих, хто має виборче право.
2. Визнання особистості первинним і головним джерелом влади.
3. Формальний характер демократії, основою якої є негативне розуміння свободи.
4. Парламентаризм, представницька форма влади.
б. Обмеження компетенції і сфери діяльності держави сферою охорони суспільного порядку, забезпеченням безпеки громадян і т.д. Держава виступає в ролі "нічного вартового".
6. Розподіл влади, створення системи противаг і стримувань для попередження зловживання владою.
7. Обмеженість влади більшості над меншістю. Меншість зобов'язана підпорядковуватись більшості в межах чітко встановлених правил (гарантія прав опозиції).
Слабкі сторони ліберальної демократії:
1. Соціально-класова обмеженість.
2. Формальність.
3. Приниження ролі держави в управлінні суспільством.
4. Надмірний ціннісний індивідуалізм, ігнорування колективної природи людини.
б. Не враховується те, що громадяни досить легко піддаються маніпуляціям з боку професійних політиків.
6. Ігнорування того факту, що громадяни не вбачають у політиці свою другу професію, а декого взагалі не цікавить політика.
На початку XX ст. з'являються теорії, які критикують положення класичної теорії демократії. А починаючи з другої половини XX ст. під впливом об'єктивних факторів з'являється цілий ряд емпіричних моделей демократії. В результаті модернізаційних процесів змінюється сутність політичного процесу. Після буржуазних революцій докорінним чином змінюється система владних відносин у суспільстві. Виникає владний вакуум: старі владні механізми вже не легітимні, а нові ще не сформовані. Вчені вважають, що новий механізм влади має бути побудований на демократичних засадах, отож класична теорія демократії стає еталоном організації влади в суспільстві.
На практиці реалізація владних відносин досить суттєво відрізняється від демократичного ідеалу. Нові соціальні умови породжують і ряд проблем, які не знаходять свого вирішення в рамках класичної демократичної теорії. Наприклад, не вирішувала класична теорія такі питання: а) протиріччя між рівністю, соціальною справедливістю і свободою; б) протиріччя між некомпетентністю мас і їх участю в політичному житті; в) протиріччя між правом власності і демократією та ряд інших. Тому вчені відмовляються від загальних теоретичних схем і починають аналіз реальних політичних процесів в різних країнах. Так виникають емпіричні моделі демократії.
Емпіричні теорії демократії відрізняються від нормативних теорій наступним чином:
— емпіричні моделі демократії описували ту реальність, яку можна було спостерігати;
— емпіричні моделі демократії акцентують увагу не на ціннісних характеристиках демократії, а на побудові і функціонуванні демократичних систем (як виникають демократії, які умови переходу до демократії і т.д.).
Єдиної емпіричної моделі демократії не існує через об'єктивні причини, а саме — через різноманітність політій (сучасних держав). На думку американського вченого Л. Даймонда, сьогодні існує близько 550 підтипів демократії. Моделі демократії можна поділити на три групи: колективістські, плюралістичні та партиципаторні.
Колективістські моделі демократії. Варіантами можуть бути соціалістична, пролетарська, ідентитарна (виходить з цілісності народу) та ін. Першим, хто обґрунтував найважливіші принципи даного типу демократії, був Ж.-Ж. Руссо. Ідеї Руссо були розвинуті К. Марксом, В. Леніним та іншими мислителями.
Незважаючи на розбіжності, колективістські моделі демократії мають ряд загальних рис:
1. Визнання народу єдиним, неподільним цілим.
2. Відсутність протиріч всередині народу як цілого. Звідси погляд на опозицію як патологічне явище.
8. Колективістське, близьке до античного розуміння свободи як рівноправної участі громадян у справах всієї держави. 4. Тотальність влади.
б. Відсутність самої проблеми прав людини, оскільки, згідно з теорією, держава їх гарантує і забезпечує.
6. Всезагальна політична мобілізація, яка має різноманітний прояв.
7. Ігнорування системи загальнолюдських цінностей в ім'я класових.
Плюралістичні моделі демократії. До них відносять консенсусну теорію демократії А. Лейпхарта, теорію "поліархії" Р. Даля, елітарну теорію демократії та ряд інших.
Головна ідея плюралістичної теорії була висунута свого часу одним із авторів конституції США Дж. Медісоном: "Чим більше в суспільстві різних груп, тим менше в суспільстві можна хвилюватись за те, що одна з них стане домінуючою за рахунок інших". Таким чином, політичний процес плюралістична теорія розглядає не як взаємодію індивідів, а як взаємодію груп і групових інтересів. Прихильники даної теорії вважають, що групи з різними інтересами в політичній боротьбі нейтралізують одна одну. В результаті відбувається дифузія влади в політичній системі.
