Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни
1. Надзвичайно гострі й тривалі суперечки викликала
проблема територіального розчленування Німеччини. З територіальних питань було вирішено:
• а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати під¬писання перемир'я 11 листопада 1918 р.;
• б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбу¬тися плебісцит місцевого населення;
• в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголо¬шувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;
• г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи — Ейпен і Мальмеді;
• д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;
• е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючи-ся її територією;
• є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Ліги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);
• ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;
• з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. пе-рейшла до Литви.
В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+ мирні договори з союзниками Німеччини).
2.
Проблеми колоній були вирішені шляхом уста¬новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі¬га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям».
Згідно з Версальським договором Німеччина віддава¬ла свої «права та інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конфе¬ренції Японія й Китай уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.
3.
Проблеми репарацій: Франція вимагала від Німеччини сплатити всі збитки — до 800 млрд. марок, що означало б цілковите розорення Німеччини. Ллойд-Джордж запропонував зменшити їх до 100 млрд. марок. Конференція так і не встановила ні остаточного роз¬міру, ні терміну виплати репарацій. Домовилися, що Ні¬меччина спочатку сплатить 20 млрд золотих марок до 1 травня 1921 р. (2/5 цієї суми мала одержати першочер¬гово Бельгія). Значна частина повинна була сплачуватися натурою (понад 2,7 млн. т суднового тоннажу, поставки вугілля тощо). Верховна Рада союзників на конференції в Спа в липні 1920 р. за участю Німеччини лише розподі¬лила репарації по країнах: Франції — 52%, Англії — 22, Італії — 10, Бельгії — 8, Греції, Румунії й Югославії — 6,5, Японії — 0,75, Португалії — 0,75%. Проблема репарацій ще багато років остаточно не вирішувалася.
4.
Польське питання. Франція наполягала на відновленні кор¬донів Польщі 1772 р., прагнучи зробити її сильною як сво¬го союзника. Бальфур (Англія) осаджував французів: «Але ж тепер 1919 рік!» США підтримували Англію. Як уже зга¬дувалося, Польща одержала частину німецьких територій. Польські війська окупували Східну Галичину (Західна Україна), в 1920 р. здійснили збройну інтервенцію проти України. Але поки що її східні кордони не були визначені.
5.
Претензії Італії були більшими, ніж її внесок у вій¬ну. Вона вимагала Далмацію, Істрію, порт Фіуме, протек¬торат над Албанією тощо. Іта¬лійський прем'єр Орландо, нічого не здобувши, на знак протесту у квітні покинув конференцію. Коли він у травні повернувся, союзники вже розподі¬лили основні території. Італії відмовили навіть на Близь¬кому Сході й віддали лише Південний Тіроль.
6.
Претензії Японії були більше враховані, бо її деле¬гація, користуючися моментом, теж загрожувала покину¬ти конференцію. Від'їзд двох делегацій був дуже небажа¬ним, тому Японія одержала все жадане, крім, як уже згадувалося, Шаньдуну.
7.
Радянська проблема не потрапила до офіційного порядку денного, але сама конференція, її основні орга¬ни весь час поверталися до цього питання. Росія — насе-лення 1/6 частини Землі — зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті. Створення радянської дер¬жави й ряду національних держав на території Росії вису¬нули перед союзниками болюче питання щодо ставлення до Сходу. Паризька конференція перетворилася по суті на орга-нізатора антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави, схвалила захоп¬лення Бессарабії румунськими військами, підтримала пе-ребування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі держави організували широку воєнну допомогу антирадянським арміям і самі посилили збройну інтервенцію в Росії. Паризька конференція стала своєрідним штабом антирадянської інтервенції.