4.3.5. Етнонаціональна політика України
Становлення етнонапдональної політики України припадає на період початку 90-х років XX ст. Саме у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року відзначено принципи побудови держави за моделлю побудови поліетнічної української нації. Декларація проголошувала рівність усіх громадян незалежно від походження, соціального стану, расової та національної належності. Документ містив норму про визнання колективних, групових прав національних меншин та специфічних прав національностей, етнічних груп. Ці норми було удосконалено в інших нормативно-правових актах незалежної України.
Концептуальні засади державної етнополітики України відображені у наступних політико-правових документах:
• Звернення Верховної Ради України до громадян України всіх національностей (серпень 1991 p.);
• Декларація прав національностей України (листопад 1991 p.);
• Закон України "Про національні меншини в Україні" (червень 1992 p.);
• Конституція України (червень 1996 p.);
• Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (травень 1997 р.) та інші.
В Україні широко запроваджено застосування у національному законодавстві міжнародних стандартів захисту прав меншин:
• Європейська хартія регіональних мов або мов меншин (листопад 1992 p.; ратифікована ВРУ 15 травня 2003 p.);
• Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин (листопад 1994 p.);
• Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту (жовтень 1996 p.);
• Ословські рекомендації щодо мовних прав національних меншин (лютий 1998 p.).
Чинне законодавство України удосконалюється під впливом міжнародного фактору, процесів євроінтеґрації. Нині розроблено ряд проектів Законів України, які регулюють сферу міжетнічних взаємин ("Про концепцію державної етно-національної політики", "Про внесення змін до Закону України "Про національні меншини України", "Про зміни до Закону України "Про мови"). Тобто законодавчого вирішення потребують ряд проблем у сфері розширення прав представників національних меншин, підтримки репатріантів, надання особливого статусу корінного кримськотатарського етносу тощо.
Центральним органом державної виконавчої влади, який координує питання етнополітики в Україні, є Державний комітет України у справах національностей та міграції. У Верховній Раді України створено Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. При Президентові України діє Рада представників громадських об'єднань національних меншин України. Консультативно-до-радчим органом при Президентові України є також Рада представників кримськотатарського народу.
Реалізація міжнародних програм співробітництва обумовила потребу формування не тільки правових, а й відповідних організаційно-структурних механізмів, зокрема — створення двосторонніх та змішаних міжурядових комісій.
З 1994 року діє двостороння українсько-словацька комісія з питань національних меншин, освіти і культури, завданням якої є сприяння співробітництву між Словацькою Республікою і Україною в галузі питань національних меншин, культурних, освітніх і наукових контактів обох країн на основі Договору про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Змішана українсько-угорська комісія з питань забезпечення прав національних меншин сприяє практичній реалізації основних положень щодо задоволення етнокультурних потреб українців в Угорській Республіці і угорців в Україні.
Змішана міжурядова українсько-румунська комісія з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, координує діяльність міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення прав української меншини в Румунії та румунської меншини в Україні. Українська частина Комісії взаємодіє з відповідними комітетами Верховної Ради України, а також національно-культурними товариствами, об'єднаннями громадян і релігійними організаціями для виконання нею відповідних завдань. Основним її завданням є організація та розроблення комплексу заходів щодо співробітництва між Україною і Румунією у питаннях забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин.
В Україні уже накопичено і досвід утворення та діяльності національних представницьких органів. Першою ластівкою стало створення у 1991 році кримськотатарського Меджлісу; у 1992 році створено Єврейську Раду, в 1996 році — німецький Фольксрат, у 1999 році — Руську Раду України, 2002 року — Конгрес ромів України.
В умовах державної незалежності України представники національних меншин охоплені етнополітичним ренесансом, який проявився у бурхливій динаміці зростання національно-культурних товариств. Якщо на червень 1992 року в державі їх нараховувалося тільки 186, то на початок 2001 року — вже 431, а в липні 2005 року — 1582 громадські об'єднання. Найбільше таких організацій в Автономній Республіці Крим, М.Києві, Закарпатській, Донецькій, Одеській областях.
Найбільш численною національною меншиною України є росіяни, кількість яких за переписом 2001 року становила 8,3 млн. чол. Упродовж 90-х років XX — на початку XXI ст. росіяни створили численні національно-культурні об'єднання, політичні структури. Всеукраїнський статус мають ряд громадських структур російської національної меншини України ("Русь", "Російська община України", "Російський рух України", "Росіяни України" та інші)* Проводять вони в основному культурно-просвітницьку роботу серед російськомовного населення країни. Водночас окремі організації росіян України політизують свою діяльність, позиціонуючи себе в рамках активності на виборах до ВРУ у форматі Слов'янської партії, "Руського блоку", партії політики Путіна.
Упродовж останніх років відбувається повернення на місця свого колишнього проживання в Криму корінного кримськотатарського етносу. Якщо у 1989 році кримських татар нараховувалося 46807 осіб, то у 2001 році— вже 248193 чол. Специфіка діяльності громадських організацій кримськотатарського етносу полягав у стрімких темпах їхньої динаміки. Національний рух кримських татар розпочався створенням у травні 1989 року Організації кримськотатарського національного руху на чолі з Мустафою Джемільовим. У червні 1991 року на Курултаї було утворено Меджліс як вищий повноважний представницький орган кримськотатарського народу.
Кримські татари також створили мережу національно-культурних товариств (Ліга кримськотатарських юристів "Ініціум", Асоціація кримськотатарських працівників освіти "Мааріфчі", Ліга кримськотатарських жінок та інші), що охоплюють усі сфери життя цього етносу. Останнім часом забезпечується виконання ряду програм для кримськотатарського населення, які орієнтовані на розселення та облаштування депортованих кримських татар, їх адаптацію та інтеграцію в українське суспільство, а також різнопланових молодіжних програм тощо.
Таким чином, поряд із етнополітичними проблемами (про-російський фактор, кримськотатарська проблема тощо) в незалежній молодій Українській державі активно удосконалюється відповідно до норм міжнародного законодавства нормативно-правова база етнополітики, розбудовується мережа національно-культурних організацій, які впроваджують у практику політику полікультурного та поліетнічного українського суспільства. Полікультурність спрямована на етнокультурний ренесанс українства та національних меншин задля творення потужної української нації.
