Виникнення Києва
Київський літопис під 862 р. згадує про те, що в місті правили два князі Аскольд і Дір. На думку ряду вчених, вони були останніми представниками місцевої династії Кия. Інші дослідники вважають, що Дір і Аскольд правили у різний час. Автори даної книги в цьому питанні дотримуються власної версії. Дір був дійсно останнім князем з роду Кия, про що свідчить і його слов'янське ім'я. Аскольд - ім'я явно скандинавське, це був ватажок однієї з варязьких дружин, що прийшли до Києва. Спираючись на підтримку своїх воїнів, які представляли безперечну цінність для захисту міста, Аскольд нав'язав Діру спільне правління. Таким чином, у Києві з'явилися одночасно два князі: місцевий Дір і варязький Аскольд. На користь цього припущення говорить і той факт, що в Києві відома тільки Аськольдова могила, але не відоме поховання Діра. Це пов'язано з тим, що Аскольда і Діра вбив варяг Олег, який вважав потрібним поховати гідно лише свого одноплемінника.
У середині IX ст. у північних слов'янських землях загострилися міжусобні суперечності. Місцеві князі ухвалили компромісне рішення запросити на князювання варягів. "Земля наша велика і рясна, а порядку в ній немає. Приходите княжити і володіти нами", - з такими словами, за літописом, північні слов'яни звернулися до варягів. Останні не змусили себе довго чекати. У 862 р. на північ-нослов'янські землі зі своїми дружинами прийшли троє братів: Рюрик, Синеус і Трувор. Запанувавши на цих землях, вони зробили своєю столицею місто Ладогу, де княжив старший з братів Рюрик.
Проте північні землі були не такі багаті й розвинені, як південні на чолі з Києвом. Саме процвітаючий Київ стає мрією варязьких князів. У 882 р. організовується військовий похід на південь. На цей час Рюрика вже не було в живих, він помер у 879 р. Ного спадкоємець, Ігор, був ще малолітнім, і похід очолив воєвода Рюрика Олег. Олег посадив свою дружину на лодії та спустився по Дніпру до Києва. Тут, на крутих схилах Дніпра, він розпочав переговори з київськими князями Аскольдом і Діром, під час яких зрадницьки убив їх. Таким чином, Олег захопив владу в Києві й переніс сюди свою столицю, об'єднавши тим самим північні та південні слов'янські землі. Утворилася нова держава, що отримала назву Київська Русь, а 882 р. став вважатися роком створення цієї держави.
Князювання Олега (882 - 912 рр.). Олег, якого прозвали "Віщим", правив у Києві до своєї смерті в 912 р. Він зміг підпорядкувати своїй владі сусідні слов'янські племена - древлян, сіверян, радимичів, уличів, тиверців і кривичів. Також були підкорені й неслов'янські племена на півночі - чудь і меря. Усі підкорені народи платили Києву встановлену Олегом данину. Зрозуміло, це не сподобалося хозарам, які раніше збирали данину зі слов'ян. Олег був вимушений вести війну з Хозарським каганатом, у ході якої здійснив ряд походів у пониззя Волги і на Каспій, зруйнувавши тут порти і міста хазарів. У результаті Київська Русь вже не платила данину хозарам.
Активну політику вів Олег і по відношенню до Візантії. У літописі описується його похід у 907 р. на Константинополь, який руські називали Царьградом. Можливо, літописець дещо прикрашує цю подію, кажучи про 2 тисячі руських кораблів, або про те, як Олег наказав поставити лодії на колеса і, таким чином, з попутним вітром підійшов до стін Царьграду. Проте похід дійсно виявився успішним і завершився сплатою візантійцями данини і наданням руським купцям низки пільг у торгівлі з Візантією.
Не менш відомий і похід на Царьград, здійснений Олегом в 911 р. За літописною версією Олег навіть прибив свій щит до головних воріт міста. Наслідком правління Олега було створення єдиної централізованої східнослов'янської держави, що зайняла помітне місце серед європейських країн.
Ігор (912 - 945 рр.). Після Олега правив син Рюрика, - Ігор. Князювання Ігоря почалося з повстань підвладних Києву племен древлян та уличів. Упродовж декількох років Ігор зі своєю дружиною здійснював каральні походи проти бунтівників, і в результаті знов примусив їх до сплати данини.
Ігорю вдалося розширити територію своєї держави, приєднавши до неї східний Крим (західний був під контролем візантійців) Таманський півострів, де знаходилося Тмутараканське князівство.
Оскільки мирний договір Олега з Візантією втратив свою силу, Ігор був вимушений у 941 р. здійснити похід проти Константинополя. Проте цей похід закінчився повною невдачею киян, оскільки весь їхній флот був знищений візантійцями "грецьким вогнем" - спеціальною горючою сумішшю, рецепт якої греки тримали у великому секреті. Новий похід, здійснений у 944 р., був вдалішим і призвів до підписання мирного договору з Візантією в 945 р. Між обома сторонами укладався мир і організовувалася взаємовигідна торгівля. Ігор зобов'язався не нападати на візантійські володіння в
Криму, Візантія і Русь повинні були надавати одна одній у разі потреби військову допомогу.
У період князювання Ігоря в південноруських степах вперше з'явилися кочовики-печеніги. Літопис відзначає їх присутність тут з 915 р. Ігорю вдалося укласти з печенігами мирний договір, і вони безперешкодно перекочували до кордонів Візантії. Проте стосунки з печенігами не відрізнялися стабільністю. Вже в 920 р. Ігор вів з ними війну, а в 944 р. печеніги брали участь у поході киян проти Візантії.
Впродовж усієї зими київські князі займалися збором данини з підкорених племен, а навесні поверталися до свого міста. У 945 р., під час спроби зібрати додаткову данину з древлян, князь Ігор був ними вбитий.
Ольга (945 - 964 рр.). У 945 р. Вдова князя Ігоря, Ольга, зайняла київський престол, оскільки син Ігоря Святослав був ще неповнолітнім. Літописні джерела представляють Ольгу як красиву, сміливу, хитру і мудру правительку. За роки свого князювання вона об'їздила всю Київську Русь, побувала в усіх її містах, щоб краще ознайомитися зі своєю країною.
Княгиня провела важливу реформу, яка зміцнила централізовану державу. Основа реформи зводилася до впорядкування збору данини. По всій країні створювалися погости - укріплені пункти для збору данини, куди направлялись представники княжої влади. Розмір данини точно встановлювався заздалегідь і не міг бути змінений. Значно розширилася і прикрасилася столиця держави - Київ.
Ольга проводила активну зовнішню політику, прагнучи при цьому досягати своїх цілей мирним дипломатичним шляхом. У 957 р. вона відвідала з візитом Константинополь, це був перший в історії мирний візит київських правителів до Візантії. У Константинополі Ольга з великою шаною була прийнята візантійським імператором Костянтином Багрянородним. У бесідах з імператором розглядалися питання взаємин між двома країнами, а також можливість розповсюдження християнства візантійського зразка в Київській Русі. За літописом, сама Ольга прийняла хрещення в Константинополі від патріарха, причому її хрещеним батьком став сам Костянтин Багрянородний.Були встановлені також дипломатичні стосунки з Німеччиною. Ольга і німецький імператор Оттон І обмінялися посольствами. Налагоджувалися дипломатичні й торгівельні зв'язки і з іншими європейськими країнами. Підсумком правління Ольги було помітне зростання міжнародного авторитету Київської Русі. Згодом православна церква канонізувала княгиню Ольгу.
Святослав (964 - 972 рр.). За час свого недовгого князювання Святослав проявив себе як видатний полководець, природжений воїн і мудрий державний діяч. Київська Русь за часів Святослава розширила свої кордони і значно зміцніла.
Багато часу Святослав проводив у військових походах і битвах. У перший же рік свого правління 22-річний князь вирушив у далекий похід на схід. Його першочерговою метою було підкорення слов'янського племені в'ятичів, що жило в долині річки Оки. В'ятичи не входили до складу Київської Русі та платили данину хазарам. Великого опору Святославові вони не чинили, і, підкорившись Києву, почали платити данину своєму новому правителю.
Потім дружина Святослава на лодії спустилася вниз по Волзі та розгромила Волзьку Булгарію, що була союзником Хозарського каганату. У 965 р. Святослав завдав нищівного удару по давніх ворогах русичів - Хозарському каганату. Розгромивши військо хозар, він захопив їхню столицю Ітіль і вщент зруйнував це місто. Тим самим було назавжди покінчено із загрозою набігів хозарів.
У 968 р. Святослав вступив до військового союзу з Візантією, направлений проти Болгарського царства. Князь зі своєю дружиною вступив до Болгарії та захопив ряд важливих придунайських міст. Святославу сподобались ці землі, тому він зробив своєю ставкою місто Переяславець на Дунаї (сучасний Рущук) і серйозно обмірковував можливість перенесення сюди столиці своєї держави. Тільки звістка про чергове вторгнення печенігів змусила князя терміново повернутися до Києва. Проте на батьківщині він пробув недовго. Відбивши кочовиків, Святослав залишив правити в Києві свого старшого сина Ярополка, а сам знову повернувся на Дунай. Одночасно середній княжий син Олег був відправлений до древлян, а молодший Володимир - до Новгороду.
Повернувшись до Болгарії в 969 р., Святослав продовжив війну і захопив болгарську столицю Пловдів. Успіхи русичів на Балканах стривожили візантійців, які зовсім не бажали мати поряд з собою таких войовничих і агресивних сусідів. Оскільки Святослав добровільно покидати Болгарію не збирався, Візантія почала війну проти свого недавнього союзника.
Вирішальна битва між Святославом і візантійським імператором Іоанном Цимісхієм сталася 21 липня 971 р. біля міста Доростола. Руські воїни, що хоробро билися, явно поступалися візантійцям у чисельності, і були вимушені сховатися за стінами міста. Почалася облога, що завершилася підписанням мирної угоди, досить почесної для Святослава. Руська дружина зі зброєю і провіантом вільно поверталася на батьківщину, але Святослав був вимушений відмовитися від болгарських земель. Так закінчилася спроба Київської Русі розширити свій вплив на Балкани.
Шлях додому виявився останнім походом Святослава. Біля дніпровських порогів його очікували закляті вороги - печеніги. Кочові племена печенігів з'явилися в приазовських та причорноморських степах ще за часів князя Ігоря. З тих пір існувала постійна небезпека нападів степовиків на південноруські землі. Біля давніх дніпровських порогів печеніги раптово напали на сильно поріділу в боях дружину Святослава і вбили князя.
Володимир Великий (978 - 1015 рр.) Після смерті Святослава, що не встиг призначити свого офіційного спадкоємця, на Русі почалися перші усобиці. У 977 р. Ярополк рушив своїм військом на брата Олега, який правив у землі древлян, в Овручі. У запеклій битві дружина Олега була розбита, а сам він загинув. Не бажаючи розділити долю свого брата, Володимир утік із Новгорода до Швеції, де приступив до набору варязьких дружин. У 978 р. він повернувся на Русь і почав війну з Ярополком. Останній сховався в невеликій фортеці на річці Рось, де і був убитий дружинниками Володимира. Таким чином, Володимир став єдиновладним правителем Київської Русі.
Насамперед Володимир зміцнив свою владу над рядом слов'янських племен. У 981 і 982 рр. він ходив на в'ятичів, у 984 р. знову підкорив радимичів, а в 993 р. здійснив похід проти білих хорватів. Результатом цих походів було зміцнення централізованої влади київського князя над всіма східнослов'янськими племенами. Місцеві удільні князі остаточно втрачали свою владу, і все управління країною зосереджувалося в руках правлячої в Києві династії Рюриковичів. Володимир почав чеканити власні срібні й золоті монети, на одному боці яких було його зображення, а на іншому - тризуб, що став згодом національним українським гербом.
Значна увага була приділена і питанням релігії. Володимир наказав зібрати в одному святилищі в Києві верховних божеств усіх слов'янських племен. Проте язичницьке багатобожжя не могло служити міцною ідеологічною опорою централізованій владі, крім того, язичницька Русь протиставляла себе сусіднім християнським державам. Необхідна була радикальніша релігійна реформа.
До цього часу Володимир досяг великих успіхів у стосунках з Візантією. У 985 р. візантійський імператор Василь П звернувся до Володимира за допомогою в придушенні заколоту в Малій Азії. Володимир надав військову допомогу імператорові, але зажадав за дружину його сестру Ганну. У відповідь візантійці висунули свою умову: Ганна може вийти заміж тільки за християнина. Виникла конфліктна ситуація, розв'язати яку Володимир спробував силою зброї. У 988 р. він узяв грецьке місто Херсонес, яке русичі називали Корсунем. Володимир був хрещений у Корсуні, а, повернувшись до Києва, влаштував масове хрещення його жителів у річці Почайні, притоці Дніпра. Обряд хрещення проводили візантійські служителі культу, які прибули з Володимиром до Києва. Таким чином, християнство стало державною релігією Київської Русі, а Володимир був згодом канонізований церквою і названий Святим. Зрозуміло, хрещення Русі не було одномоментним актом, аж до ХШ ст. в окремих місцях ще стояли язичницькі ідоли, але християнство неухильно входило в життя і душі руських людей. Прийняття християнства для Русі було, безперечно, прогресивним актом і мало величезне значення для історичної долі її народів.
Ярослав Мудрий (1019 - 1054 рр.). Після смерті Володимира, що залишив численних нащадків, на Русі знов спалахнули княжі усобиці. Старший син Володимира (прийомний) Святополк, що був прозваний у народі "Окаянним", напав на своїх молодших братів Бориса і Гліба й убив їх. Борис і Гліб були дуже молоді, праведні й улюблені народом. їх життя і мученицька смерть дозволили церкві канонізувати Бориса і Гліба. Вони стали першими руськими святими.
Проти Святополка виступив його звідний брат Ярослав, який княжив у Новгороді. Битва між їхніми дружинами сталася в 1016 р. на Дніпрі поблизу міста Любеча. Перемогу одержав Ярослав, і Святополк був вимушений втекти до свого тестя, польського короля Болеслава І. У 1018 р. Болеслав І захопив Київ та повернув престол Святополку. Ярослав відступив до Новгорода, де почав збирати нове військо. У Києві поляки поводилися як окупанти, що викликало проти них народне повстання. Болеслав І повернувся назад до Польщі, а Святополк звернувся за допомогою до печенігів. У 1019 р. Святополк з печенігами виступив на Київ, але на річці Альті його зустріло військо Ярослава. Після кровопролитної битви Святополк утік, а Ярослав зайняв київський престол.
У 1023 р. проти Ярослава виступив його брат Мстислав, князь Тмутаракані. Вирішальна битва між ними сталася під Черніговом, і хоча битву виграв Мстислав, обидві сторони виявилися надзвичайно ослабленими. У 1026 р. в місті Городці на Десні брати підписали мир, за яким Мстислав отримав Чернігів і землі на схід від Дніпра. Ярослав повертався до Новгорода, але отримував всі руські землі на захід від Дніпра. Київ не дістався нікому. У 1036 р. Мстислав помер, і вся Русь перейшла під владу Ярослава, який перебрався до Києва.
Період князювання Ярослава Мудрого вважається розквітом Київської Русі. У 1036 р. Ярослав завдав біля стін Києва страшної поразки печенігам, від якої вони вже так і не змогли оговтатися.
Здійснивши військові походи на захід і на північ, Ярослав приєднав до своєї держави землі Червоної Русі (раніше зайняті поляками), а також землі балтійських і фінських племен. У 1043 р. він провів невдалу війну проти Візантії, після чого в 1046 р. був підписаний міцний мир з імператором.
Значну увагу Ярослав приділяв церкві й будівництву. У 1051 р. митрополитом Київським уперше був призначений місцевий уродженець Іларіон, який демонстрував певну незалежність руської церкви від Константинополя. У Києві були побудовані прекрасний Софійський собор і Золоті ворота з надвратною церквою, які й сьогодні є шедеврами світової архітектури. Всього в столиці за часів Ярослава налічувалося близько 400 золотоверхих храмів. Місто було обнесене потужними оборонними валами завдовжки у 3,5 км., заввишки 14 м. і завтовшки 30 м. На валах підносилися міцні дубові стіни. Перед валами були викопані глибокі рови, заповнені водою. Київ викликав захоплення в сучасників і не поступався кращим містам світу.
Ярославу Мудрому належить і перший руський збірник законів - "Руська правда". Уважне вивчення цього документа дозволяє зробити висновок про те, що за часів Ярослава Київська Русь була вже досить розвиненою феодальною державою. Русь часів Ярослава приголомшувала іноземців своєю письменністю, поширеною не лише серед знатних людей, але й у простолюдді. Сам князь зібрав унікальну бібліотеку, яка, на жаль, не збереглася до наших часів. У Києві діяли декілька шкіл, чого ще не було в переважній більшості європейських міст.
Міжнародний престиж Київської Русі був піднятий на небувалу висоту. Про це свідчать династичні шлюби, що пов'язували сім'ю Ярослава з правлячими європейськими дворами. Сам Ярослав був одружений на шведській принцесі Інгігерді; його дочки Єлизавета, Ганна та Анастасія були одружені відповідно з королями Норвегії, Франції та Угорщини; невістками Ярослава були: сестра польського короля, внучка німецького і дочка візантійського імператорів.
Ярослав Мудрий помер у Києві в 1054 р. і був похований у Софійському соборі. Перед смертю Ярослав розподілив руські міста між своїми синами: старший - Ізяслав - почав княжити у Києві, Святослав - у Чернігові, Всеволод - у Переяславі, Ігор - на Волині, а В'ячеслав - у Смоленську. Внукові Ростиславу була віддана Галицька земля.
