Польсько-литовська держава в першій половині XV ст
Хоча польсько-литовська унія й носила достатньо формальний характер, проте об'єднані сили змогли успішно протистояти зовнішній загрозі з південного сходу (татари), заходу (німецькі лицарі) та північного сходу (Московська держава). Так у 1401 р. магістр німецького Тевтонського ордена Магнус прислав королю Владиславу І два скривавлені мечі, які означали виклик на рішучу й жорстоку війну. Владислав І, зібравши об'єднану армію, до якої входило 37 тисяч вояків українського війська під командуванням гетьмана Венцеслава Святольдовича, виступив назустріч німцям. У битві біля міста Дінабурга німецькі лицарі зазнали поразки і були відкинуті від кордонів Польщі. Остаточна поразка Тевтонському ордену була завдана в битві біля Грюнвальда 15 липня 1410 р., в якій також взяли участь польські, литовські й українські полки, тут же діяли і руські війська зі Смоленська. Цікаво, що в битві при Грюнвальді українські полки вперше виступили під синьо-жовтими стягами. Такими об'єднаними зусиллями слов'янських народів був зупинений натиск на схід німецьких лицарів.
У Криму місцеві татари порвали стосунки із Золотою Ордою і встановили правління власної династії Гіреїв. Під їх контролем опинилася значна територія не лише самого Криму, але й причорноморських степів від Дністра до Кубані. Не маючи можливості самостійно захопити багаті генуезькі міста на узберіжжі Криму, татари закликали на допомогу своїх одновірців турок. У 1475 р. турецькі війська захопили Феодосію (Кафу) та інші торгівельні міста кримського узбережжя. За цю допомогу в 1478 р. кримський хан Менглі Гірей був вимушений визнати себе васалом турецького султана. Незабаром Крим перетворився на один із провідних центрів работоргівлі, причому значну масу рабів тут складали жителі України. Таким чином, на південних рубежах України з'явився дуже серйозний ворог, що постійно загрожував українським землям своїми грабіжницькими набігами.
