Виникнення і розвиток козацтва
Слово "козак" має тюркське походження. Так називали вільних людей, які нікому не підкорялися й ні від кого не залежали. В Україні перші козаки з'явилися в останній чверті XV століття. Як правило, козаками ставали селяни-втікачі, кількість яких збільшувалася у міру розповсюдження і зміцнення кріпацтва. Проте серед козаків можна було зустріти представників усіх станів і верств населення. Часто це були просто рішучі, сміливі люди, які шукали пригод і бажали поправити своє матеріальне положення. Не підкоряючись ніякій владі, козаки були змушені велику частину часу проводити на незаселених територіях, йдучи все далі до Дикого поля. Основним заняттям козаків була ратна справа, хоча часом вони займалися полюванням, рибним ловом і скотарством, головним чином, розведенням коней.
У 1552 - 1554 рр. канівський староста Дмитро Вишневецький ("Байда") зібрав значний козацький загін і побудував за дніпровськими порогами на острові Мала Хортиця добре укріплений форт. Так був покладений початок Запорізької Січі - колиски і центру українського козацтва.
Запорожцем міг стати будь-який чоловік християнського віросповідання. Жінки і діти на Січ не допускалися. Запорожці жили за своїми власними неписаними законами, були рівні в правах і всі могли брати участь у спільних зборах - "радах". Посади отамана (гетьмана), писаря, судді, осавулів та ін. були виборними. Всього запорожців налічувалося 5 - 6 тис. чоловік і вони були серйозною військовою силою. Уряд, визнавши корисність існування Запорізької Січі, офіційно заснував посаду кошового отамана - командувача запорізького війська, номінально підпорядкувавши його гетьманові України.
У 1569 р. гетьманом України був обраний Михайло Вишневецький. Його чекало завдання виступити з військом до Астрахані на допомогу росіянам, яких взяли в облогу турки і татари. Напередодні російський цар Іван IV Грозний повернув Польщі місто Полоцьк і за це польський король бажав віддячити російському самодержцеві.
Дійшовши до Астрахані, гетьман Вишневецький побачив, що турки і татари, які взяли місто в облогу, мали в своєму розпорядженні два окремих табори недалеко від нього. Сам Вишневецький розбив свій табір осторонь, на березі Волги. Після цього гетьман почав щоденні об'їзди своєю кавалерією турецького табору, супроводжуючи їх легкою перестрілкою з турками, після чого незмінно повертався до свого табору. Досить скоро турки звикли до такого маневру козаків і не надавали йому особливого значення. Продовжуючи такі наїзди, гетьман відправив до міста лазутчика, який повідомив взятим в облогу день і годину необхідної вилазки. У призначений день гетьман виступив як завжди зі свого табору з кіннотою, проте цього разу його кавалерія прикривала з фронту і з флангів 15-тисячний корпус козацької піхоти. Підійшовши впритул до турецького табору, що зберігав повний спокій, кавалерія раптово розступилася - і на турок нестримно ринула українська піхота. Удар був настільки несподіваним, що турки не змогли організувати скільки-небудь серйозного опору. Незабаром вони не витримали козацького натиску і побігли до татарського стану, сіючи паніку і сум'яття. До козаків своєчасно приєдналися і воїни з Астрахані, які підсилили поразку ворога. Побачивши повний розгром турок, татари, не побажавши випробовувати долю, зняли свій табір і пішли від міста.
Гетьман Вишневецький, узяв в турецькому стані багату здобич і розділив її з російськими воїнами, чим викликав велике незадоволення серед українського війська, особливо запорізьких козаків. Вночі, незадоволені запорожці в кількості 5 тисяч чоловік, покинули табір гетьмана. Пройшовши вниз по річці Дону, вони зупинилися вище міста Азова на протилежному березі річки і заснували тут своє місто Черкаськ. Потім, запросивши до себе козаків, що жили в невеликій кількості по берегах Дону, вони організували козаче Донське військо, при цьому звільнивши козаків від обітниці безшлюбності.
