Северин Наливайко
Боротьба проти поляків в Україні наприкінці XVI ст. у значній мірі пов'язана з ім'ям Северина Наливайка, згідно польським джерелам, "людини приємної зовнішності та видатних здібностей". Наливайко походив з міста Гусятина і довгий час служив у козацькому війську, добившись тут значного положення. Наливайко очолював великий загін козаків, що діяв проти турок у районі нижнього Дністра. У 1594 р. загін Наливайка вдерся до Молдавії, розбив військо молдавського господаря і захопив місто Яси, де взяв багату здобич. Потім козаки на чолі з Наливайком ходили на Тягиню, Білгород і Килію.
У 1595 р. майже 3-тисячний загін Наливайка повернувся на Брацлавщину і тут зупинився на постій, силоміць забираючи продовольство і фураж у місцевих шляхтичів. У цей час міщани Брацлава підняли повстання проти польської адміністрації. Козаки підтримали жителів Брацлава, допомогли їм захопити замок і вигнати представників влади. Брацлав був оголошений "вільним козацьким містом". Ця подія послужила початком великого повстання проти польської корони. Об'єднавши козаків і селян, які прилучилися до них, Наливайко переможним маршем пройшов Галичину, Волинь і Білорусь, займаючи міста і беручи з них контрибуцію.
У 1596 р. представники українського козацтва зібралися в місті Чигирині. Вони вирішили обрати нового гетьмана відповідно до своїх прав і звичаїв, не раз підтверджених польськими королями. Гетьманом України був обраний Северин Наливайко.
Гетьман Наливайко розіслав до всіх українських міст звістку про своє обрання, але багато його гінців були схоплені та вбиті поляками. Незабаром стало відомо про те, що польські війська збираються в повному озброєнні біля міст Черкаси і Біла Церква. Командувати польською армією був призначений коронний гетьман Жолкевський, до якого прилучився український магнат князь Ружинський зі своїм військом. Насамперед Жолкевський розправився з повсталим містом Брацлавом, тоді як Наливайко завдав поразки силам Ружинського під Білою Церквою. Незабаром Жолкевський з великою польською армією рушив на козаків.
У відповідь на це гетьман Наливайко зібрав козачі полки біля міста Чигирина і став табором на річці Тясмин, чекаючи дій поляків. Останні не змусили себе довго чекати. Великі польські сили під командуванням коронного гетьмана Жолкевського з'явилися перед козачим табором. Не бажаючи кровопролиття, козаки виставили перед своїм станом три білі корогви з хрестами і написом "Мир християнству!". Поляки теж виставили вперед три хрести, на яких були повішені козацькі старшини, послані до поляків напередодні для переговорів. На кожному тілі був прикріплений напис "Кара бунтівникам!". Після цього поляки атакували козацький табір. Наливайко, проте, заздалегідь заховав у засідку кращу частину свого війська, і, коли поляки підступили до козачого табору, вивів його і вдарив їм у тил. Польська армія опинилася "поміж двох вогнів" і зазнала страшних втрат. Битва продовжувалася 7 годин, нарешті поляки не витримали і побігли. На полі бою було зібрано понад 17 тис. трупів польських вояків, які були зариті навколо трьох хрестів з розіпнутими козаками. Потім тіла страчених козаків були перевезені до Чигирина й урочисто поховані в Соборній церкві.
Після цього гетьман розділив своє військо на дві частини. Половину козаків (під командуванням полковника Лободи) він відправив до Лівобережної України з метою звільнення її міст від польських гарнізонів. Сам же з рештою військ рушив на Правобережжя з тією ж метою. Упродовж трьох з половиною місяців обидві українські армії очищали міста від поляків, маючи багато зіткнень з ними і незмінно перемагаючи. Проте Польща не могла змиритися з подібним ходом подій і на територію України перекидалося все більше польських військ. Поступово співвідношення сил почало змінюватися не на користь козаків.
Влітку 1596 р. козаки побудували великий укріплений табір під містом Лубни, де відбивали атаки польських сил гетьмана Жолкевського. У цей час у козацькому стані почався розбрат. Частина козацької старшини схилялася до переговорів з поляками і повернення до колишнього положення справ у Вкраїні. За підозрою у змові з ворогами був убитий полковник Лобода. У цих умовах поляки активізували свої військові та дипломатичні зусилля, спрямовані на успішне завершення боротьби. Після безперервного дводенного бомбардування козачого табору і багаточисельних обіцянок гетьмана Жолкевського, козаки пішли на переговори і склали зброю. При цьому Наливайко був схоплений представниками козацької старшини і переданий полякам. Польські солдати, увійшовши до козацького табору, порушили всі обіцянки свого гетьмана і влаштували масову різанину козаків, що склали зброю.
Наливайко з декількома своїми прихильниками був доставлений до Варшави, де після тривалих тортур козаки у 1597 р. з'явилися перед судом сейму. Всі вони були оголошені ворогами віри і посаджені всередину заздалегідь приготованого мідного "бика", під яким був розведений вогонь. Страшні муки приречених до страти закінчилися їх смертю. Услід за засудженням гетьмана сейм засудив і весь український народ, названий ним відступниками і бунтівниками. У рішеннях польського сейму українські козаки іменувалися вже не лицарями, а холопами; народ же, що відкинув унію, почав називатися "схизматиками". Це означало оголошення нової нещадної війни Україні.
Польські війська вдерлися на українські землі. Обезголовлене козацтво не змогло відразу ж організуватися, що значно полегшувало завдання полякам. Польські гарнізони займали місто за містом. Грабежі, насильства і вбивства стали нормою поведінки польських військ, що відчували себе на Україні повними господарями. Разом із польською армією до України вступило і римське духовенство. Католицькі священики з тріумфом роз'їжджали від церкви до церкви на возах, запряжених українцями. Але й у цих умовах не всі українські церкви погоджувалися прийняти уніатство. Такі церкви польські власті давали в оренду багатим євреям, які, не будучи християнами, з ентузіазмом вхопилися за це нове джерело доходів. Оволодівши церковними ключами і мотузками для дзвонів, вони вимагали внесення плати за користування церквою кожного разу, коли в цьому була необхідність для віруючих, чим вкрай вороже налаштували до себе значну масу населення.
Таким чином, в кінці XVI ст. в українських землях різко загострилися соціальні, міжнаціональні та міжконфесійні протиріччя. Це проявилося в повстаннях К.Косинського та С.Наливайка. На початку наступного XVII ст. увагу від внутрішніх проблем відволікуть втручання у внутрішні справи Росії, яка переживала драматичний період своєї історії, так звану Смуту, та небезпека з боку Османської імперії, яка загрожувала взагалі християнській цивілізації.
