Українське козацтво в 20 - 30-х рр. XVII ст
Після закінчення чергової польсько-турецької війни і смерті гетьмана Петра Сагайдачного 40-тисячне козацьке військо стало непотрібним і навіть небезпечним для польської влади. Було вирішено скоротити число реєстрових козаків до 3 тисяч, а решті запропонували повернутися в кріпацтво. Зрозуміло, це рішення уряду не користувалося популярністю серед українського козацтва.
Новий гетьман Михайло Дорошенко спробував по-своєму вирішити проблеми козацтва. Спираючись в основному на запорожців, Дорошенко вперше в історії українського козацтва почав проводити самостійну зовнішню політику. Турецькому султану було відправлено лист, з якого виходило, що Туреччина уклала офіційний мир тільки з поляками, але зовсім не із запорозькими козаками. На турецькі береги почалися нескінченні раптові набіги запорожців, ефективно боротися з якими турки просто не вміли. У 1624 р. Дорошенко втрутився в династичну боротьбу в Криму, підтримавши антитурецьки налаштованого претендента на престол Шагін-Гірея. У грудні 1624 р . між Дорошенком і Шагін-Гірєєм був підписаний офіційний союзний договір - перший міжнародний договір українського козацтва. Причому вся діяльність Дорошенка здійснювалася без узгодження з волею польського короля і навіть усупереч їй. Обурені діяльністю козаків, поляки почали готуватися до нової великої війни проти них.
У 1625 р. 8-тисячне польське військо під командуванням досвідченого полководця коронного гетьмана Конецпольського рушило проти козаків. Назустріч полякам вийшов 6-тисячний козацький загін на чолі з Марком Жмайлом. Після ряду боїв козаки зазнали поразки і відступили на Січ, але завдяки дипломатичним здібностям Дорошенка мир був встановлений, а реєстр козацтва навіть збільшився до 6 тис. чоловік.
Поляки сподівалися, що реєстрові козаки, лояльніше налаштовані по відношенню до влади, зможуть контролювати дії нереєстрового козацтва. Після загибелі Дорошенка під Бахчисараєм у 1628 р. під час чергового походу козаків до Криму, новим гетьманом став Грицько Чорний, який обіцяв королеві повну лояльність з боку козацтва. Проте пропольски налаштований гетьман не міг довго протриматися в Україні. У 1630 р. запорожці викрали Чорного, привезли його на Січ, засудили і стратили.
У 1630 р. українське козацтво разом із запорожцями обрало гетьманом Тараса Федоровича по прізвиську "Трясило". Зібравши свої війська під Переяславом, гетьман чекав дій поляків. Польський коронний гетьман, стягнув полки зі всієї України і частково з Польщі, повів атаку на козацький стан. Боротьба тривала декілька днів, усі польські атаки були відбиті козаками. У цей час настало велике польське свято "тіла господнього", яке поляки відзначали в своєму таборі бенкетом і стріляниною. Вночі частина козацької піхоти приховано наблизилася до польського табору і вдосвіта раптово атакувала його, підтримана всім козачим військом. Захоплені зненацька поляки були майже всі перебиті. Ця битва війшла до історії під назвою "Тарасова ніч". Отримавши перемогу, козаки розділилися на загони, що попрямували в різні місця України для боротьби з польськими гарнізонами. При цьому вперше разом із поляками переслідувалися і євреї, яких козаки вважали за зрадників.
У 1635 р. поляки побудували потужну фортецю Кодак на березі Дніпра поблизу Запорізької Січі. Вони сподівалися, що ця фортеця перешкодить запорожцям проникати углиб України. Проте, черговий український гетьман Іван Сулима раптово напав на ще недобудовану фортецю, зруйнував її бастіони і повністю знищив польський гарнізон. Правда, незабаром поляки відновили будівництво фортеці Кодак і довели його до завершення.
У 1638 р. новим гетьманом був обраний Остряниця. Йому було дуже важко зібрати розрізнені козачі сили в єдине військо, оскільки поляки здійснювали безперервні рейди по всій Україні та тримали свої гарнізони в більшості її міст. Проте, рухаючись приховано й уночі, козаки поступово змогли зібратися в достатній кількості біля міста Переяслава. Першим їх прагненням було очистити від польських військ придніпровські міста, тим паче, що польські гарнізони в них нападу не чекали.
Незабаром козаки виявили польський табір на річці Стариці та відразу ж атакували його. Битва носила вкрай запеклий характер, оскільки Лянцкоронський добре уявляв собі свою долю в разі перемоги козаків. Проте стримувати довго люті напади козаків поляки були не в змозі. Усвідомивши неминучість поразки, коронний гетьман Лянцкоронський ще під час бою з нечисленним загоном кавалерії переправився на інший берег річки і кинувся тікати. Битва була повністю виграна козаками, і на полі бою залишилося близько 12 тис. польських воїнів. Втрати гетьмана Остряниці склали близько 5 тис. чоловік.
Завершивши битву, козаки кинулися в погоню за польським гетьманом і наздогнали його загін в замку міста Полонне, чекаючим допомоги з боку Польщі. Побачивши козаків, які підійшли до замку, гетьман Лянцкоронський вислав до них урочисту депутацію з хрестами і корогвами з пропозицією вічного миру і загальної амністії на найвигідніших для козаків умовах. Гетьман Остряниця погодився підписати мир з поляками, і обидві сторони присягнули в тому на Євангелії. Після чого ворогуючі армії мирно розійшлися. Остряниця, розпустивши свої війська на квартири, сам попрямував до Канева, щоб відвідати там місцевий монастир.
Поляки, отримавши дані про пересування гетьмана, і про те, що він з досить нечисленною охороною знаходиться в Канівському монастирі, таємно оточили його. По-зрадницькому увірвавшись в монастир, вони захопили гетьмана зненацька. Остряниця, переконавшись в марності опору, здався без бою. Поляки зв'язали на місці гетьмана та його оточення, всього 37 чоловік, поклали їх на прості вози, і, розграбувавши монастир, таємно рушили до Польщі. Підійшовши до Варшави, поляки вишикували своїх полонених по двоє, накинули їм на шиї мотузки з петлями і провели так по місту з барабанним боєм. При цьому було оголошено, що цих "схизматиків" взяли в полон у битві, виграній поляками. Потім полонених замкнули в підземеллі в'язниці.
Сподіваючись визволити з полону своїх чоловіків, до Варшави прибули дружини захоплених козаків із дітьми. Проте це ні до чого не призвело. Гетьмана Остряницю та високих посадовців колесували. їм по черзі переламали руки і ноги, а потім витягували з них жили по колесу, поки вони не померли в страшних муках. Козацьких полковників пробили металевими спицями, а потім підняли на палі. Полкових осавулів прибили цвяхами до дощок, облили смолою і спалили на повільному вогні. Хорунжих розтерзали залізними кігтями, схожими на ведмедячу лапу. Старшин четвертували по частинах. Дружини і діти нещасних, які вимушені були бути присутніми на страті своїх чоловіків та батьків, після перших же тортур підняли плач. Кати кинулися на них і рубали їх шаблями, а дітей, що повзали між трупів, хапали і кидали на розжарені вогнем залізні грати, де ті гинули в муках. Все це відбувалося на очах ще живих чоловіків та батьків. Україна здригнулася від таких звірств поляків.
Скориставшись сум'яттям українського населення, польські війська знову заполонили всю країну і чинили всюди грабежі та насильства. Українське козацтво, розпорошене по своїх квартирах, знаходилося в стані крайнього розладу. Поляки всіма заходами перешкоджали їх збору й об'єднанню. Восени 1638 р. козацька рада в Києві вирішила просити пробачення у польського короля. У складі козацької депутації, направленої до Варшави, перебував і сотник Богдан Хмельницький. Новий польський король Владислав IV прихильно прийняв посланців і "пробачив" козаків. Одночасно король повелів добудувати і зміцнити додатково фортецю Кодак, тримати постійно в Запорізькій Січі два реєстрові полки і скоротити число реєстрових козаків в Україні до 6 тис. чоловік. Над козацтвом нависла загроза повної ліквідації.
