Посилення російського впливу в Україні
У 1711 р. козацький корпус у 20 тис. чоловік під командуванням Лизогуба взяв участь у Прутському поході Петра I. Цей похід російських військ до Молдавії був здійснений царем у відповідь на оголошення йому війни Туреччиною. Проте цей похід виявився вельми невдалим. Російські війська були оточені на річці Прут силами турецького візиря, що мали значну кількісну перевагу. Тільки завдяки складним переговорам і підкупу візиря, справа не закінчилася катастрофою для Петра І. У результаті підписаного в липні миру російська армія безперешкодно повернулася до Росії, але місто Азов було повернене Туреччині, також були підтверджені права Польщі на Правобережну Україну.
Вигнавши з України шведів і забезпечивши мир із Туреччиною і Польщею, Петро І продовжив поступову ліквідацію українських прав і вольностей, а також самостійного українського війська. Крок за кроком Україна перетворювалася на одну з провінцій Великороси. У 1712 р. російська дивізія під командуванням Шереметєва розташувалася зимувати в Україні, але так тут і залишилася. Одночасно були введені постійні російські гарнізони до Києва, Чернігова,
Ніжина, Глухова, Стародуба, Переяслава, Полтави і Лубен. Утримання цих військ лягало додатковим і важким тягарем на місцеве населення.
У 1718 р. Петро І запросив до Москви гетьмана Скоропадського. Гетьман був із шаною прийнятий при царському дворі. Петро І привіз його з собою до Санкт-Петербурга, що будувався, де гетьман також був оточений турботою й увагою. Проте про полегшення становища українського народу цар не бажав і говорити. У тому ж році Петро І заснував Священний Синод, який замінив колишнє управління церквою патріархом. Оскільки російське духовенство чинило запеклий опір петровським реформам, які наближували Росію до Європи, то цар шукав підтримки українського духовенства. Тому високі посади в православній церкві в першій чверті XVIII ст. займали вихідці з України. Стефан Яворський був місцеблюстителем патріаршого престолу. Феофан Прокопович обґрунтовував реформи Петра І.
Нарешті була закінчена затяжна війна зі Швецією, що тривала 21 рік. У 1721 р. був підписаний Ніштадтський мир, і Росія отримала обширні території Балтійського узбережжя. У тому ж році Петро І прийняв титул імператора, а Росія стала імперією.
Малоросійська колегія. У 1722 р. гетьман Скоропадський отримав іменний імператорський указ, який регламентував запровадження в Україні Малоросійської колегії на чолі з бригадиром Степаном Вельяміновим. До складу колегії входило 10 офіцерів, серед яких були гетьман і генеральні старшини. Колегія повинна була встановлювати і збирати податі та податки з українського населення, не дивлячись на осіб і заслуги. Фактично указ означав підпорядкування гетьмана російському намісникові в Україні та позбавлення її автономії і самоврядування. Таким чином, ліквідовувалися всі статті Переяславського договору про об'єднання України з Росією. Гетьман Скоропадський невдовзі помер. Незабаром після його смерті до України прибув бригадир Вельямінов і заснував колегію. Сама назва "Україна" офіційно не вживалася, а була замінена терміном "Малоросія".
У 1722 р. указом Сенату українським гетьманом був призначений полковник Павло Полуботок. В Україні вводилися всі побори і податки, що існували у Росії: податок з маєтку і місця проживання; податок за утримання худоби; податок із ремісничого виробництва; податок із пасіки; податок на сіль; податок на бороду; податок на тютюн; податок на лазні; податок на дубові труни.
У 1722 р. поріділе українське козацтво, згідно імператорському наказу, взяло участь у поході російських військ проти Персії. Під командуванням полковника Данила Апостола 12 тис. козаків рушили битися за розширення кордонів імперії. Приблизно половина з них загинула в горах та ущелинах Кавказу.
Використовуючи відсутність Петра І в столиці, у зв'язку з перським походом, гетьман Полуботок і генеральні старшини звернулися до Сенату з проханням про скасування частини податків і податей, встановлених в Україні бригадиром Вельяміновим. Сенат, розглянувши це прохання, вирішив звільнити від податей усіх українських козаків, поважаючи їх службу імператору. Проте Петро І, повернувшись із походу, за доносом Вельямінова, наказав негайно відновити колишнє положення про податі, а генеральних старшин і гетьмана Полуботка викликав до Петербурга.
Прибувши у 1723 р. до столиці, гетьман і старшини на колінах благали царя про милість і пощаду для українського народу, що розоряється податками. Проте цар, назвавши їх зрадниками, звелів віддати їх до суду в Таємну канцелярію. Слідство, що продовжувалося 4 місяці, засудило всіх до довічного ув'язнення з конфіскацією маєтків на користь казни.
