Початок русифікації України
Вже у 1831 р. було прийняте рішення про об'єднання західноукраїнських, білоруських і литовських губерній з метою їх перетворення на "істинно російську землю". У Києві указом царя була створена спеціальна комісія у справах західних губерній. Незабаром на Правобережжі були закриті всі польські школи, а також відомий Кременецький ліцей. У 1834 р. в Києві відкрився університет Св. Володимира, покликаний стати оплотом розповсюдження в Україні російської мови і культури. У 1837 р. губернатором Київської, Подільської та Волинської губерній був призначений генерал Д. Бібіков (обіймав цю посаду до 1852 р.), який жорсткими методами проводив політику русифікації України. Основний удар був направлений на зменшення польського впливу в Правобережній Україні. Більше 60 тис. шляхтичів було позбавлено дворянської гідності, багато хто з них висипався до внутрішніх районів Росії та до Сибіру. Близько 3 тис. маєтків, конфіскованих у польських поміщиків, перетворювалися на військові поселення. На всіх адміністративних посадах поляків замінили російські чиновники. У 1839 р. був завданий удар і по греко-католицькій церкві, всіх її прихильників насильно переводили у православ'я. Ослаблення польського впливу сприяло зростанню національної самосвідомості українського народу, свідоцтвом чого стала діяльність деяких представників український інтелігенції. Центральною фігурою в цьому процесі, безумовно, був Т. Г. Шевченко (1814 - 1861).
Т. Г. Шевченко. У 1840 р. вийшла в світ знаменита поетична збірка Т.Г. Шевченка "Кобзар", що фактично заклала основи сучасної української мови і літератури. У 1843 - 1845 рр. Шевченко написав ряд революційних поем ("Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим", "Заповіт"), в яких розвивалося відчуття української національної самосвідомості та висувалася ідея утворення самостійної української держави. У 1846 р. Шевченко увійшов до складу таємної української організації, яка називала себе "Кирило-Мефодієвським товариством" і діяла в рамках Київського університету. Всього членами організації було 11 чоловік, ще близько 100 чоловік підтримували з нею активні зв'язки. Керівником організації вважають М. Костомарова, університетського викладача історії. Соціальна програма товариства передбачала ліквідацію кріпацтва і розвиток народної освіти. Проте ніяких конкретних планів здійснення цієї програми не існувало. Навесні 1847 р. студент А. Петров видав товариство поліції, і воно було розгромлене. М. Костомаров та інші члени товариства були покарані короткочасними засланнями, а Т. Г. Шевченка віддали у солдати, де він провів більше 10 років без права писати і малювати.
