Більшовики в Україні

17 грудня 1917 р. за ініціативою більшовиків у Києві був скликаний Всеукраїнський з'їзд Рад. Проте спроба більшовиків отримати владу в Україні легітимним шляхом повністю провалилася. З 2 тис. делегатів з'їзду їх підтримали тільки 124. У цих умовах лідер українських більшовиків В. Затонський оголосив з'їзд недійсним і зі своїми прихильниками відбув до Харкова. Тут 24 - 25 грудня більшовики зібрали новий "з'їзд Рад" у кількості 200 делегатів, який проголосив створення Української Республіки Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Радянська Україна оголошувалася федеральною частиною Радянської Росії, а всі ленінські декрети і розпорядження розповсюджувалися і на Україну. Головою радянського "українського уряду" став М. Скрипник, проте фактична влада належала Москві. Окрім Харкова, радянська влада в Україні була встановлена тільки в Донбасі та Криворізькому басейні.

Позиція Центральної Ради вкрай стурбувала більшовиків Росії. На початок революції Україна добувала або виробляла 70 % загальноросійського вугілля, 96 % прокату, 68 % сортового металу, 81 % олова, 90 % срібла, 75 % чавуну. Крім того, українські зерно, цукор і спирт складали помітну частину цих продуктів у Росії. Ленін поставив питання про необхідність завоювання України за будь-яку ціну, оскільки "без України немає Росії".

17 грудня 1917 р. РНК Росії опублікував "Маніфест до українського народу", який фактично був неприкритим ультиматумом Україні. У документі зазначалося, що Центральна Рада "ігнорує радянську владу в Україні" і тому не може бути визнана РНК. Раді пропонувалося визнати радянську владу в Україні, тобто саморозпуститися. У разі невиконання вимог ультиматуму протягом двох діб, РНК Росії оголошував війну Центральній Раді. Цей документ підписали Ленін, Троцький і Сталін.

Війна Радянської Росії проти України. 19 грудня 1917 р. з'їзд Рад селянських, робітничих і солдатських депутатів України відповів відмовою на більшовицький ультиматум. Того ж дня РНК Росії оголосив війну українському уряду. 22 грудня раптовим ударом із Білгорода частини Червоної армії під командуванням В. Антонова-Овсієнка захопили Харків, перетворивши місто на головний радянський центр в Україні. Незабаром тут був створений штаб "по боротьбі з контрреволюцією на півдні", який очолив колишній жандармський підполковник М. Муравйов.

Загальна чисельність радянських військ, що вдерлися до України, складала близько 60 тис. солдатів, крім того, в Україні діяли створені більшовиками загони червоногвардійців, які налічували до 100 тис. бійців (переважно в Донбасі). Військовий міністр УНР С. Петлюра зміг протиставити більшовикам не більше 15 тис. багнетів і шабель. До кінця грудня червоні зайняли Єкатеринослав, а також важливі залізничні вузли - Лозову, Павлоград і Синельниково. 6 січня 1918 р. радянські війська зайняли Полтаву, що відкривало їм прямий шлях на Київ. Поява більшовиків в Україні супроводжувалася зростаючою хвилею масового терору. Так перед захопленням Полтави М. Муравйов заявив: "Я дав наказ вирізати всіх захисників місцевої буржуазії". У перші тижні січня радянська влада була встановлена також у Миколаєві, Одесі та Херсоні. Просування Червоної армії продовжувалося, практично не зустрічаючи організованого опору. 16 січня стався знаменитий бій під Крутамі (район Ніжина), де загін гімназистів із 300 чоловік під командуванням сотника Омельченка спробував зупинити просування червоних до української столиці. Зрозуміло, ця спроба була приречена на невдачу, загін був оточений і повністю знищений. Тепер уже ніщо не могло запобігти здачі Києва більшовикам.

Прагнучи надати допомогу військам Червоної армії, яка наступала, київські більшовики 16 січня 1918 р. організували озброєне повстання робітників заводу "Арсенал". Тут декілька днів продовжувалися кровопролитні бої, що скували останні резерви вірних Центральній Раді військ. 22 січня повстання було придушене, декілька сотень його учасників було розстріляно на території заводу.

25 січня 1918 р. Центральна Рада проголосила свій 4-й Універсал, в якому говорилося, що "віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу". Це означало оголошення повної незалежності УНР. Сподіваючись тепер тільки на допомогу ззовні, Центральна Рада доручала українському уряду терміново завершити переговори з Німеччиною та Австро-Угорщиною й укласти з ними мирний договір.

Проте, як показали подальші події, було вже надто пізно. Наступного дня, 26 січня, частини Червоної армії вступили до Києва. Всі установи Центральної Ради покинули столицю і переїхали до Житомира. Зайнявши Київ, більшовики розв'язали у місті кривавий терор. У наказі Муравйова говорилося: "Військам армії наказую нещадно знищити у Києві всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції". Всього в Києві було розстріляно більше 5 тис. чоловік, хоча повні дані про більшовицький терор просто відсутні. На Україну була поширена дія всіх законів і декретів російського уряду, країна почала керуватися законодавством РРФСР.

Для прямого і безперешкодного вивозу до Росії вугілля, металу і залізняку, Ленін запропонував створити "незалежну" Донецько-Криворізьку радянську республіку. На посилення місцевих більшовиків до Донбасу прибув полк латиських стрільців. 29 січня 1918 р. така "республіка" була створена, на чолі її Раднаркому став лідер місцевих більшовиків Ф. Артем-Сергеєв. Проте, "республіка" проіснувала недовго, і в квітні того ж року була окупована німецькими військами.