Брестський мир та німецько-австрійська окупація України

Ще в грудні 1917 р. в Брест-Литовську почалися переговори з Німеччиною й Австро-Угорщиною, в яких брали участь делегації УНР і Радянській Росії. 27 січня 1918 р. українська делегація на чолі з Г. Голубовичем незалежно від росіян підписала мирний договір із Німеччиною та Австро-Угорщиною. Договір передбачав розділ Галичини на польську й українську частини й об'єднання Галичини і Буковини в єдиний коронний край Австрійської імперії. Німеччина і Австро-Угорщина, як союзники УНР, повинні були надати військову допомогу Україні в звільненні від більшовиків. Уряд УНР брав на себе зобов'язання поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, близько 3 мли пудів м'яса, багато картоплі, цукру, сала та іншої сільськогосподарської продукції. У свою чергу "союзники" обіцяли поставити до України сільськогосподарську техніку, вугілля, сіль та інші необхідні товари. Українська делегація наполягала на негайній відправці до України двох українських дивізій ("Сірожупаної" та "Синьожупанної"), сформованих у Німеччині з українських військовополонених, а також полку УСС.

18 лютого 1918 р. почався спільний наступ 450-тисячного угрупування австро-німецьких військ на фронті від Балтійського до Чорного Морів. На території України ці війська діяли як союзники Центральної Ради. Більшовики спробували організувати оборону, але сили були нерівні. 2 березня до Києва вступили передові частини армії УНР, а на день пізніше - німецькі війська. Через декілька днів уряд Центральної Ради повернувся до столиці. 3 березня більшовикам вдалося підписати Брестський мир із Німеччиною та Австро-Угорщиною. До цього часу лінія фронту знаходилася вже за межами України. Радянський уряд Росії був вимушений визнати Німецько-український договір і укласти мир із УНР.

Проте авторитет Центральної Ради в Україні був остаточно підірваний. Селяни так і не отримали землю, не покращилось положення робітників, заможні верстви населення були роздратовані соціалістичною фразеологією Ради. Крім того, німці, що прийшли до України на запрошення Центральної Ради, поводилися, як справжні окупанти, що викликало природне незадоволення українського населення. Незабаром з'ясувалося, що уряд Центральної Ради не в змозі виконати свої зобов'язання з приводу постачань сільськогосподарських продуктів до Німеччини та Австро-Угорщини.

У цих умовах, маючи в своєму розпорядженні значну перевагу у військових силах, німці діяли швидко і рішуче. 29 квітня 1918 р., коли Центральна Рада прийняла конституцію УНР та обрала президентом М.С. Грушевського, німецькі солдати увірвалися до залу засідань і розігнали депутатів. Центральна Рада припинила своє існування. Того ж дня відбувся Всеукраїнський з'їзд землевласників, на якому були присутні 6432 делегати від усіх областей України. З'їзд вирішив затвердити монархічну форму правління у вигляді гетьманату. Гетьманом України був обраний крупний поміщик, генерал Павло Скоропадський, нащадок лівобережного гетьмана України.