Історія України: Навчальний посібник

"Українізація"

У квітні 1923 р. XII з'їзд РКП(б) вніс зміни до національної політики більшовиків. Було вирішено зміцнити вплив партії серед корінного населення союзних республік. Нова національна політика передбачала широке залучення місцевих кадрів до республіканських партійного і державного апаратів. В Україні ця політика отримала назву "українізація". Існує версія, що цілком має право на життя, що ця політика була широкомасштабною провокацією, спрямованою на виявлення і подальше знищення національно свідомих елементів серед населення радянських республік.

У 1922 р. в Україні з 55 тис. комуністів 54 % складали росіяни,

23 % - українці і 14 % - євреї. У державному апараті республіки кількість українців не перевищувала 35 %. Більшовики вважали за необхідне надати партії та уряду більш національний характер. Крім того, широке залучення українців на керівні посади повинне було продемонструвати західним українцям, що Радянська Україна цілком може задовольнити їх національні інтереси. Українізація проводилася за декількома головними напрямами: залучення українців до партії і надання їм важливих посад у партійному і державному апараті; широке розповсюдження української мови; заохочення розвитку української культури і науки.

У результаті виконаної роботи частина українців у КП(б)У зросла до 60 %. Деякі з українських комуністів отримали високі партійні та державні посади. Особливо вражаючих результатів українізація досягла в області освіти. До 1929 р. в Україні діяло 80 % шкіл, 60 % технікумів, 30 % інститутів з українською мовою навчання. У республіці виходило 426 газет, із них українською мовою - 373. До України повернувся з еміграції видатний історик і громадський діяч М. Грушевський, який очолив історико-філософське відділення АН УРСР.

Незабаром підійшов час перших п'ятирічок, індустріалізації та колективізації, а разом із ними і час нової хвилі масового терору. На початку 1930-х рр. політика українізації була поступово згорнута.