Автори: Гарін В.Б., Кіпцар І.А., Кондратенко О.В. | Рік видання: 2012 | Видавець: Київ: Центр учбової літератури | Кількість сторінок: 240
5 березня 1953 р. на одній зі своїх підмосковних дач помер Сталін. Проте смерть диктатора не означала ліквідації тоталітарного режиму в країні. У Кремлі почалася жорстока боротьба за владу. Незабаром в Москві був розстріляний найближчий сподвижник Сталіна Л. Берія, зловісний шеф НКВС. Якийсь час на вершині піраміди влади удалося протриматися Р. Маленкову, але остаточним переможцем в цій боротьбі вийшов М. Хрущов, який у вересні 1953 р. офіційно зайняв пост першого секретаря ЦК КПРС.
Літом 1953 р. вперше в Україні вищі керівні пости були довірені українцям. Першим секретарем ЦК КПУ став А. Киріченко, головою Верховної Ради України - Д. Коротченко, головою Ради міністрів - Н Кальченко.
У СРСР почався процес "десталінізації". Восени 1953 р. були ліквідовані військові трибунали внутрішніх військ - один з головних інструментів масового терору. У 1954 р. створюється Комісія Президії ЦК КПРС з вивчення матеріалів репресій в період "великої чистки". У 1955 р. була оголошена амністія громадянам, які співробітничали з німцями в період окупації. Проте головним кроком на шляху певної демократизації суспільного життя в країні став XX з'їзд КПРС (1956 р.). На з'їзді в своїй закритій доповіді М. Хрущев піддав критиці культ особи Сталіна і засудив його диктаторські методи правління. Доповідь Хрущова справила враження бомби, що "розірвалася". У країні різко змінилася морально-психологічна атмосфера, почався вельми хворобливий поворот в суспільній свідомості, направлений на переоцінку сталих цінностей і критичний аналіз минулого. Саме цей період часу і прийнято називати "хрущовською відлигою". З 1956 по 1959 рр. було реабілітовано більше 250 тис. чоловік, переважно посмертно. Проте, в рідні краї поверталися десятки тисяч в'язнів сталінського режиму.
Новий політичний курс мав в країні і своїх противників - "вірних сталінців". У червні 1957 р. в Москві була розкрита і засуджена "антипартійна група" В. Молотова, Р. Маленкова, Л. Кагановіча і Шепілова, що "прилучився до них". Цих партійних керівників звинуватили в спробі захоплення влади нелегальним шляхом. Розгромивши кремлівську опозицію, М. Хрущов зумів зберегти новий внутрішньополітичний курс в країні. Продовжився процес "десталінізації", який поступово розвінчував образ "великого вождя". У 1961 р. місто Сталіно було перейменоване в Донецьк, а колишня Сталінська область України стала Донецькою.
На початку 1954 р. місто Проскурів отримало нове ім'я - Хмельницький, а Кам'янець-Подільска область стала Хмельницькою. 19 лютого 1954 р. послідував Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про передачу Кримської області з складу РРФСР до складу УРСР". Як було сказано в Указі, це рішення ґрунтувалося на "спільній економіці, територіальній близькості і тісних господарських і культурних зв'язках між Кримом і Україною". Таким чином, Україна отримала прекрасний "дарунок" - Кримський півострів з населенням 1,2 млн чоловік. Українці складали 22,3 % населення області, росіяни - 71,4 %. Не дивлячись на ряд економічних труднощів (постачання півострова електроенергією і водою), Крим був найбільшим центром виноградарства і виноробства, а також "всесоюзною здравницею", де щорік відпочивали сотні тисяч радянських людей.