Соціально-політичні процеси в кінці 1980-х рр

У червні 1987 р. пленум ЦК КПРС офіційно визнав концепцію "розвиненого соціалізму" неспроможною. У тому ж році, на ювілейному жовтневому пленумі, присвяченому 70-літтю Жовтневої революції, М. Горбачов вперше дав оцінку існуючому в країні ладу як "деформованому соціалізму". Згодом, розвиваючи цю ідею, М. Горбачов висунув завдання будівництва "справжнього соціалізму", гуманного і демократичного. На останньому, 28-му з'їзді КПРС, що відбувся літом 1990 р., було прийнято програмну заяву "До гуманного, демократичного соціалізму".

У другій половині червня 1988 р. відбулася XIX партійна конференція КПРС, головним завданням якої була реформація політичної системи в країні. КПРС оголосила про свою відмову від адміністративних важелів управління соціально-економічним життям країни і про перехід до політичних методів керівництва. Найвищим законодавчим органом проголошувався з'їзд народних депутатів СРСР. Передбачався поступовий перехід влади від партійних органів до рад. Вперше в історії країни партійна конференція дала згоду на проведення альтернативних виборів народних депутатів СРСР. Крім того, конференція проголосила принцип "гласності", який повинен був сприяти демократизації радянського суспільства. Гласність не відмінила повністю контроль держави над засобами масової інформації, але в значній мірі ослабила його.

У лютому 1989 р. в газеті "Літературна Україна" був опублікований проект програми народного Руху України за перебудову. Ця "неформальна" (непідконтрольна КПРС) організація об'єднувала людей самих різних політичних поглядів - від комуністів до колишніх дисидентів. Спільними для них були ідеї демократії, гуманізму і загальнолюдських цінностей. Тоді ж в Києві виникли і інші неформальні організації: "Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка" і історико-просвітницьке товариство "Меморіал". Партійне керівництво республіки, на чолі із В. Щербицьким, взяло курс на боротьбу з новими організаціями і, перш за все, на політичну ізоляцію Руху.

У травні 1989 р. в Москві почав свою роботу 1-й з'їзд народних депутатів СРСР. Хоча вибори депутатів і відбувалися на альтернативній основі, комуністи, використовуючи всі можливості державного апарату, отримали на з'їзді більшість місць. З'їзд обрав двопалатну Верховну Раду СРСР і заснував посаду його голови, на яку був обраний М. Горбачов, який зберіг при цьому і посаду генерального секретаря ЦК КПРС. Діяльність демократично настроєних депутатів гальмувалася потужним партійно-державним апаратом, що наполегливо не здавав своїх позицій. Тому більшість рішень з'їзду були половинчастими, безнадійно запізнювалися і часто просто не виконувалися. В результаті загострилася економічна і соціально-політична обстановка у ряді союзних республік. Літом 1989 р. сталися криваві міжнаціональні зіткнення в Узбекистані, Таджикистані, Киргизії і Абхазії. Почався серйозний озброєний конфлікт між вірменами і азербайджанцями в Нагірному Карабасі.

Літо 1989 р. ознаменувалося в Україні досить важливою подією - потужними страйками шахтарів. їх причиною були економічні і соціальні проблеми гірників, які десятиліттями не вирішувалися. Більше половини шахт Донбасу десятки років працювало без реконструкції, частина ручної праці шахтарів складала більше 50 %, висока була смертність на виробництві. 22 липня між страйкуючими шахтарями і урядом СРСР було підписано угоду, спрямовану на задоволення вимог робітників. Цей день ознаменував відродження робочого руху в Україні.

11 березня 1990 p. сталася подія, що поклала початок якісно новому етапу боротьби народів СРСР за національну незалежність. Цього дня Верховна Рада Литовської PCP прийняла акт "Про відновлення незалежності Литовської держави". Незабаром була запроваджена посада президента СРСР, на яку з'їзд "обрав" генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова. З'їзд тут же виніс ухвалу про визнання недійсним вирішення литовського народу про державну самостійність, але, як любив виражатися сам М. Горбачов, "процес вже пішов".