Криза Вашингтонської системи (агресія Японії)
Після підписання з Німеччиною «Антикомінтернівського пакту» Японія почала новий етап своєї агресії в Китаї. В прийнятій ще в серпні 1936 р. в Японії новій зовнішньополітичній програмі «Основні принципи націо¬нальної політики» ставилися завдання «ліквідувати загро¬зу з півночі, з боку Радянського Союзу», «зустріти у все-озброєнні Англію та Америку», поширити «національне й економічне просування на південь, особливо в район країн південних морів». Зазначалося, що основна мета зовнішньої політики Японії - «перетворити імперію но¬мінально й фактично на стабілізуючу силу в Східній Азії».
Спочатку японська вояччина, згідно з «меморандумом Танаки», вдерлася на територію Монгольської Народної Республіки (березень 1936 р.). Але радянський уряд 12 бе¬резня 1936 р. підписав із МНР протокол про взаємну до¬помогу на 10 років. Монгольські війська разом з Черво¬ною Армією розгромили японських інтервентів. Це зму¬сило Японію змінити напрямок своєї агресії.
7 липня 1937 р. японські агресори, спровокувавши інци¬ент в 10 км від Пекіна, без оголошення війни вдерлися в Північний Китай і за короткий час захопили Пекін, Тянь-цзінь. Калган та ряд інших міст. Вони збиралися створи¬ти на окупованих територіях п'яти північних китайських провінцій маріонеткові режими (щось на зразок Маньчжоу-Го, утвореного японцями в окупованій Мань¬чжурії 1 березня 1932 р. на чолі з маріонетковим імпера¬тором Пу Ї). Через місяць японські війська висадилися бі¬ля Шанхая, захопили його й попрямували на захід, здо¬були Нанкін (тодішню столицю Китаю) та Ханькоу, захо¬пили велику територію. Починаючи з 1939 р. й до 1944 р. Японія дещо припинила наступальні операції й організу¬вала блокаду морського узбережжя Китаю, намагаючись перекрити шляхи постачання йому зброї. Становище Китаю в цих умовах значною мірою зале¬жало від позицій великих держав.
США, додержуючись «доктрини Стімсона» (від 7 січ¬ня 1932 р.), «не визнавали» захватів Японії в Китаї. 16 липня 1937 р. державний секретар К. Хелл направив звер-нення до 62 країн-учасниць пакту Бріана-Келлога, де вкрай обережно осуджував політику Японії, навіть не на¬зивав її агресором і не пропонував нічого конкретного для припинення цієї війни. Американський закон про нейтралітет забороняв експорт воєнних матеріалів до воюючих країн. Користуючись тим, що ні Японія, ні Ки¬тай не оголошували стану війни, Ф. Рузвельт заявив, що на них дія цього закону не поширюється. Американські поставки в Японію в 1937 р. збільшилися майже в 3 рази порівняно з 1936 р. й продовжували зростати. Поставки ж у Китай через японську морську блокаду зменшилися. 5 жовтня 1937 р. у своїй промові в Чикаго Рузвельт за¬кликав до створення «карантину» щодо японського агре¬сора. Суперечності між США й Японією ще більше загострилися після потоплення японською авіацією в грудні 1937 р. трьох американських танкерів. Проте в цілому політика США щодо Японії залишалася незмінною.
Ліга Націй зайняла нерішучу позицію. У Брюссельській конференції учасників Вашингтонського «Договору 9-ти» в листопаді 1937 р. Японія відмовилася брати участь. Взяли участь СРСР і всього 19 держав. У прийнятій 24 листопада резолюції, за яку не голосувала Італія, Японія не називалася агресором. Тільки СРСР порушив питання про санкції проти неї. Як і раніше, Ліга Націй пропонувала Японії й Китаю «припинити ворожі дії й продовжити переговори». Західні держави не бажали втручатися в японсько-китайську війну, фактично потурали Японії.
СРСР, осудивши агресію Японії, вдався до конкретних заходів. 21 серпня 1937 р. він підписав з Китаєм договір про ненапад на 5 років і значно збільшив йому воєнні поставки, а також надав позики (в 1938 р. — на 100 млн доя., а в 1939 р. — на 150 млн). У червні 1939 р. в Москві між обома державами був підписаний торговельний договір, який пе¬редбачав посилення радянської допомоги Китаю. Радян¬ський Союз направляв у Китай літаки, танки, гармати, боєприпаси, бензин і т. п. Радянські льотчики прикривали китайські міста від японської авіації, бомбардували японські військові об'єкти на Тайвані, їхні кораблі на річці Янцзи.
В той час японська вояччина здійснила воєнні провока¬ції проти Радянського Союзу. В липні — серпні 1938 р. во¬на атакувала радянський кордон у районі озера Хасан. Це не був звичайний прикордонний інцидент — японці вико¬ристовували важку артилерію. Радянські війська розгроми¬ли й відкинули агресорів з радянської території. Було підписано перемир'я.
Проте японські мілітаристи на цьому не зупинилися. 11 травня 1939 р. вони вдерлися на територію Монголь¬ської Народної Республіки в районі річки Халхін-Гол. Японська вояччина розраховувала з боями захопити не тільки Монголію, а й частину радянської території. Однак 20 серпня радянські та монгольські війська перейшли в рішучий наступ і за 10 днів закінчили оточення та роз¬гром японських інтервентів. І це за день до початку дру¬гої світової війни. 15 вересня 1939 р. Японія змушена була підписати з СРСР та МНР угоду про припинення воєнних дій з 16 вересня.
Воєнна агресія Італії, Німеччини та Японії в 1935 - 1937 рр. остаточно розставила на протилежних позиціях два блоки держав у капіталістичному світі. Західна полі¬тика «невтручання», «умиротворення» мілітаристських держав, їх відмова від радянських пропозицій колектив¬ної відсічі агресорам неминуче вели до нової світової вій¬ни.