Перегрупування політичних сил

У зв'язку з тим, що була досягнута головна мета опозиційних сил - Україна перетворилася на суверенну державу - в країні сталося певне перегрупування політичних партій і громадських організацій. Члени найбільш масової громадської організації, Народного Руху, по різному поставилися до нової влади. Частина рухівців була запрошена у владні структури і охоче увійшла до них, більшість же членів Руху, не довіряючи колишньому комуністові Л. Кравчуку, встала в опозицію до нової влади. Опозиційну частину Руху очолив В Чорновіл, який вважав, що уряд на чолі з президентом проявляє нерішучість в проведенні соціально-економічних реформ, фактично гальмує їх реальне здійснення. Ця частина Руху незабаром перетворилася на самостійну політичну партію і стала основою парламентської опозиції. Рухівці, які прилучилися до влади, організували т.з. Всеукраїнський Рух, який очолила Л. Скорше, яка змінила критичне ставлення до Л. Кравчука на його беззастережну підтримку. Таким чином, колишній єдиний Народний Рух виявився розколеним.

У жовтні 1991 р. частина колишніх українських комуністів на чолі з О Морозом оголосила про створення Соціалістичної партії України. Нова партія декларувала свою прихильність теорії марксизму-ленінізму і ідеї побудови соціалістичного суспільства в Україні. СПУ виступила проти проведення ринкових реформ в економіці, перетворення землі на товар, за збереження колгоспно-радгоспної системи в сільському господарстві країни. Демагогічно виступаючи "захисником інтересів трудящих", партія фактично залишилася на ортодоксальних комуністичних позиціях.

У січні 1992 р. в Херсоні відбувся 1-й з'їзд Селянської партії України (СЕЛПУ), яка відверто представляла інтереси колгоспно-радгоспної верхівки і виявила готовність тісно співробітничати із СПУ.

Сталася реанімація і Комуністичній партії України. 19 червня 1993 р. в Донецьку відбувся її установчий з'їзд, на якому головою партії був обраний П Симоненко. Комуністи проголосили своєю головною метою "збереження соціалістичного напряму розвитку суспільства". Відроджена КПУ стала однією з найвизначніших політичних партій в Україні, правда, в основному за рахунок людей пенсійного віку. Активного притоку молоді в лави комуністів не спостерігалося.

Таким чином, сталася консолідація лівих сил в Україні, які на хвилі серйозних економічних труднощів в країні повели активну пропаганду в свою користь і отримали значний політичний вплив.

З іншого боку, сталося організаційне оформлення і правих сил. У березні 1992 р. офіційно відновила свою діяльність в Україні ОУН (бандерівці). Восени того ж року відбувся установчий з'їзд Конгресу українських націоналістів (КУН), який очолила вдова Ярослава Стецька - Слава Стецько. Націоналісти беззастережно віддавали пріоритет в країні представникам української нації і виступали з різкими антиросійськими гаслами. Програма КУН вимагала "наповнити Українську державу національним змістом", ввести "соціальну ринкову економіку", зберегти ядерний статус України.

Крайній правий політичний фланг зайняла, створена в кінці 1991 р., Українська національна асамблея (УНА) на чолі з Ю. Шухевичем (сином Романа Шухевича). Під егідою УНА виникли воєнізовані загони Української народної самооборони (УНСО) під командуванням Д. Корчинського. УНА-УНСО зайняли войовничі антикомуністичні і антиросійські позиції.

Проте більшість політичних сил України все ж представляли центристські партії, які, лавуючи і коливаючись, повільно і невпевнено, крок за кроком просувалися по шляху демократичного перевлаштування українського суспільства.