Завершення першого етапу політичної історії незалежної України

Літо 1993 р. потрясло Україну потужними страйками трудящих. Особливістю цих страйків стала та обставина, що їх організаторами виступили не лише страйкові комітети робітників, але і директори великих підприємств, керівники багатьох обласних і районних рад. Активну участь в страйках взяли ліві партії (КПУ і СПУ), розраховуючи таким чином підсилити свій політичний вплив в країні. Так само велику роль в організації страйків зіграв глава Донецького міськвиконкому Є. Звягільський. Рух почався саме в Донбасі, але незабаром охопив багато регіонів країни. Всього зупинили роботу 228 шахт, 36 шахтобудівних об'єднань, 16 гірничо-збагачувальних фабрик і понад 100 інших великих підприємств. Разом з економічними вимогами страйкуючі висловили своє недовір'я уряду і Верховній Раді України. Таким чином, в країні вибухнула політична криза, і уряд Л. Кучми у вересні 1993 р. був вимушений подати у відставку.

27 вересня 1993 р. своїм указом президент Л. Кравчук узяв на себе безпосереднє керівництво роботою Кабінету Міністрів, призначивши виконуючим обов'язки прем'єр-міністра Є. Звягільського. Новий прем'єр-міністр швидко згорнув страйковий рух і зайнявся активною комерційною діяльністю, переважно в особистих інтересах.

Замість обіцяного просування України шляхом ринкової економіки, почалося фактичне відновлення адміністративно-бюрократичних методів управління. Правда, в країні дещо знизилися темпи інфляції, але це сталося за рахунок зупинки величезної кількості підприємств, практичного припинення бюджетних платежів і значного зростання державної заборгованості. Різко зріс вивіз продуктів з України, особливо цукру, зерна і м'яса. Скоротилися об'єми капіталовкладень в промисловість і сільське господарство, почався повний розпад продуктивних сил республіки. Під загрозою знищення опинився науково-технічний і інтелектуальний потенціал країни. Україна зайняла лідируючі позиції в світі за рівнем дефіциту державного бюджету.

Швидкими темпами розвивався процес переміщення економічної діяльності з державної сфери в "тіньову". Підприємці, щоб уникнути розорення, були просто вимушені приховувати свої прибутки за межами країни, оскільки державні податки продовжували зростати з кожним днем. Звичайними явищами стали підкуп посадових осіб, корупція, зрощення державного апарату з кримінальними структурами. Подальше подібне існування загрожувало Україні повним економічним і політичним крахом.

Ці обставини викликали в суспільстві величезне незадоволення діяльністю уряду, Верховної Ради і Президента. З вимогою їх переобрання виступили лідери провідних політичних партій країни, народні депутати різних рівнів, директори багатьох підприємств і агропромислових об'єднань, страйкові комітети і так далі. Під тиском демократичних сил і широких кіл громадськості Верховна Рада була вимушена була прийняти рішення про проведення в першій половині 1994 р. дострокових виборів у Верховну Раду і Президента України.

У виборах нового складу Верховної Ради, що відбулися весною 1994 р., взяло участь більше 75 % виборців, що продемонструвало високий рівень політичної активності населення України. 11 травня 1994 р. почав свою роботу новий склад Верховної Ради України. Понад 25 % депутатів представляли Комуністичну партію України, близько 6 % були представниками Руху, більше 5 % - Селянської партії, 4 % - Соціалістичної партії України. До парламенту були обрані також представники і багатьох інших партій, а також безпартійні депутати, але в цілому парламентську більшість представляли ліві сили, що розраховували за допомогою нового Президента, на "повернення до соціалізму".

Кандидатами в Президенти України було зареєстровано 7 чоловік. У першому турі виборів, що відбулися 26 червня 1994 р., жоден з них не зміг набрати необхідної для перемоги кількості голосів. У другий тур вийшли два кандидати: діючий президент Л. Кравчук, і лідер Союзу промисловців і підприємців України Л. Кучма.

У своїй передвиборній програмі Л. Кучма висував завдання наведення ладу в країні, поліпшення стосунків з Росією, вирішення проблем російської мови і кримського сепаратизму. В свою чергу, Л. Кравчук підкреслював як свій безперечний успіх збереження цивільного миру в Україні. Перемогу в другому турі отримав Л. Кучма, якого особливо активно підтримали Донбас, Крим, східні і південні області України. Л. Кучма набрав більше 52 % голосів виборців, Л. Кравчук - 45 %. Таким чином, Л. Кучма став другим всенародно обраним Президентом України, і 19 липня прийняв президентську присягу.