Автори: Гарін В.Б., Кіпцар І.А., Кондратенко О.В. | Рік видання: 2012 | Видавець: Київ: Центр учбової літератури | Кількість сторінок: 240
Літо 1993 р. потрясло Україну потужними страйками трудящих. Особливістю цих страйків стала та обставина, що їх організаторами виступили не лише страйкові комітети робітників, але і директори великих підприємств, керівники багатьох обласних і районних рад. Активну участь в страйках взяли ліві партії (КПУ і СПУ), розраховуючи таким чином підсилити свій політичний вплив в країні. Так само велику роль в організації страйків зіграв глава Донецького міськвиконкому Є. Звягільський. Рух почався саме в Донбасі, але незабаром охопив багато регіонів країни. Всього зупинили роботу 228 шахт, 36 шахтобудівних об'єднань, 16 гірничо-збагачувальних фабрик і понад 100 інших великих підприємств. Разом з економічними вимогами страйкуючі висловили своє недовір'я уряду і Верховній Раді України. Таким чином, в країні вибухнула політична криза, і уряд Л. Кучми у вересні 1993 р. був вимушений подати у відставку.
27 вересня 1993 р. своїм указом президент Л. Кравчук узяв на себе безпосереднє керівництво роботою Кабінету Міністрів, призначивши виконуючим обов'язки прем'єр-міністра Є. Звягільського. Новий прем'єр-міністр швидко згорнув страйковий рух і зайнявся активною комерційною діяльністю, переважно в особистих інтересах.
Замість обіцяного просування України шляхом ринкової економіки, почалося фактичне відновлення адміністративно-бюрократичних методів управління. Правда, в країні дещо знизилися темпи інфляції, але це сталося за рахунок зупинки величезної кількості підприємств, практичного припинення бюджетних платежів і значного зростання державної заборгованості. Різко зріс вивіз продуктів з України, особливо цукру, зерна і м'яса. Скоротилися об'єми капіталовкладень в промисловість і сільське господарство, почався повний розпад продуктивних сил республіки. Під загрозою знищення опинився науково-технічний і інтелектуальний потенціал країни. Україна зайняла лідируючі позиції в світі за рівнем дефіциту державного бюджету.
Швидкими темпами розвивався процес переміщення економічної діяльності з державної сфери в "тіньову". Підприємці, щоб уникнути розорення, були просто вимушені приховувати свої прибутки за межами країни, оскільки державні податки продовжували зростати з кожним днем. Звичайними явищами стали підкуп посадових осіб, корупція, зрощення державного апарату з кримінальними структурами. Подальше подібне існування загрожувало Україні повним економічним і політичним крахом.
Ці обставини викликали в суспільстві величезне незадоволення діяльністю уряду, Верховної Ради і Президента. З вимогою їх переобрання виступили лідери провідних політичних партій країни, народні депутати різних рівнів, директори багатьох підприємств і агропромислових об'єднань, страйкові комітети і так далі. Під тиском демократичних сил і широких кіл громадськості Верховна Рада була вимушена була прийняти рішення про проведення в першій половині 1994 р. дострокових виборів у Верховну Раду і Президента України.
У виборах нового складу Верховної Ради, що відбулися весною 1994 р., взяло участь більше 75 % виборців, що продемонструвало високий рівень політичної активності населення України. 11 травня 1994 р. почав свою роботу новий склад Верховної Ради України. Понад 25 % депутатів представляли Комуністичну партію України, близько 6 % були представниками Руху, більше 5 % - Селянської партії, 4 % - Соціалістичної партії України. До парламенту були обрані також представники і багатьох інших партій, а також безпартійні депутати, але в цілому парламентську більшість представляли ліві сили, що розраховували за допомогою нового Президента, на "повернення до соціалізму".
Кандидатами в Президенти України було зареєстровано 7 чоловік. У першому турі виборів, що відбулися 26 червня 1994 р., жоден з них не зміг набрати необхідної для перемоги кількості голосів. У другий тур вийшли два кандидати: діючий президент Л. Кравчук, і лідер Союзу промисловців і підприємців України Л. Кучма.
У своїй передвиборній програмі Л. Кучма висував завдання наведення ладу в країні, поліпшення стосунків з Росією, вирішення проблем російської мови і кримського сепаратизму. В свою чергу, Л. Кравчук підкреслював як свій безперечний успіх збереження цивільного миру в Україні. Перемогу в другому турі отримав Л. Кучма, якого особливо активно підтримали Донбас, Крим, східні і південні області України. Л. Кучма набрав більше 52 % голосів виборців, Л. Кравчук - 45 %. Таким чином, Л. Кучма став другим всенародно обраним Президентом України, і 19 липня прийняв президентську присягу.