6.5. Майбутність держави

Ще грецькі стоїки епохи елінізму IV—II ст. до н. е. (Зенон, Хрісіппа) стверджували, що оскільки людство єдине, то повинна існувати єдина всесвітня держава на чолі з мудрим царем — пастирем народів і одне космополітичне громадянство. І. Кант, обґрунтовуючи в XIX столітті ідею “вічного миру”, пов´язував її досягнення зі створенням у майбутньому всеохоплюючої федерації самостійних рівноправних держав республіканського типу. Отже, створення федеративного космополітичного союзу держав, за Кантом, неминуче. Запорукою цього мають стати торгівля, освіта, виховання народів. До речі, космополітичне громадянство є головним постулатом і сучасної ідейно-політичної течії — космополітизму, яка стверджує примат громадянина світу над громадянином держави. Означені погляди гіпотетично підводять до думки про можливість єдиної світової держави.

Нині існують неоднозначні підходи до майбутнього держави. Інститут світового порядку в Нью-Йорку та інші наукові центри стверджують, що на зламі століть відбуватиметься відчутне зближення держав-учасниць міжнародного товариства. Завдяки цьому в системі міжнародних відносин відбуватимуться радикальні зміни, аж до вироблення в XXI ст. світового консенсусу, що в перспективі має привести до спільної державності. Такий прогноз ґрунтується на вірі в нескінченний технічний прогрес, на тлі якого відбудеться неослабне економічне зростання засобів глобального взаємопроникнення та солідарного розвитку. Прихильники протилежного погляду (американські дослідники Дж. Форрестер, П. Ерліх, Р. Гарріман та ін.) виходять із перспективи тривалого існування на світовій арені суверенних держав. Держава не може зникнути як результат якогось відцентрового розвитку. Її роль упродовж XX ст., як свідчить історичний досвід, не тільки не зменшилась, а навпаки, зросла. А оскільки автори вважають маловірогідним досягнення безконфліктної, розумної світобудови в найближчій перспективі, то немає підстав говорити про відмирання держави.

Проте сучасний історичний розвиток, хоч і суперечливо, підтверджує точку зору про спільну державу, особливо щодо інтеграційних процесів у світі. Які будуть наслідки цих процесів, покаже історія. Однак існує велика ймовірність, що держава не буде існувати вічно, оскільки продуктивні сили вже переступили державні кордони, простежується тенденція створення світового господарства. Хоч колишні колоніальні народи переживають ейфорію національної державності, “стара” Європа йде до об´єднання політичних і економічних структур. Відомо, що Європейське економічне співтовариство за маастріхтськими домовленостями перейшло до нового етапу інтеграції, уклало договір про політичний і валютно-фінансовий союз. Його перейменовано у Європейський Союз з ознаками не тільки конфедерації, а й часткової федерації: узгоджена спільна лінія у зовнішній політиці, обороні, економіці та інших сферах. У середині 1998 p. створено спільний Центральний банк, 1 січня 1999 p. — введено єдину валюту — евро, ліквідовано митниці тощо.

Про прагнення до єдності народів і держав свідчать численні перспективні тенденції світового розвитку:

- міжнародна правова діяльність,

- демократизація держав,

- формування об´єднань держав і міжнародних організацій тощо.

Консолідації народів сприяє й нове політичне та економічне мислення провідних держав світу.

Прибічники концепції відмирання держави стверджують, що цей інститут стане перехідною формою від держави до недержави. Діяльність державних органів набуватиме неполітичного характеру. Поступово зникне потреба в державі як особливому політичному інституті. Утвердиться неполітичне громадське самоврядування, де регуляторами суспільних відносин будуть авторитет, управлінська культура, мораль, традиції, ініціатива тощо. Однак цей процес тривалий і суперечливий. Він відбувається поступово через зміцнення державності, посилення ролі інститутів громадянського суспільства, а також розширення та поглиблення відносин між державами і народами світу.