11.2. Типологія політичних еліт. Теорії еліти Д.Донцова та В.Липинського

Тип еліти здебільшого залежить від політичного режиму, в якому вона існує. Вирізняють два основні типи еліт — відкриту й закриту.

Відкрита еліта. Вона допускає спонтанний приплив нових членів, піддаючи при цьому остракізмові (засудженню) порушення встановлених правил. Вирішальним критерієм підбору є особисті якості, досягнення у сфері діяльності, якою займається претендент, значна популярність (спосіб підбору конкурсний). Посадовими вимогами є компетентність, професіоналізм (посаду слід обіймати відповідно до особистих якостей — моральних, професійних тощо). Вагоме значення має громадська думка. Відкрита еліта формується за такими принципами:

- економічна вагомість,

- політичний статус,

- популярність,

- професіоналізм у своїй сфері діяльності,

- підтримання власного авторитету;

- увага до суспільної думки.

Закрита еліта. Характерна для тоталітарного режиму і має такі ознаки:

· члени еліти не піддаються остракізмові за порушення дисципліни;

· головне в підборі — відданість вождеві з урахуванням особистих якостей;

· спосіб підбору — кадрова політика партії та влади;

· заперечує спонтанність формування;

· посадова вимога — точне виконання директив керівництва;

· ігнорує громадську думку,.

У західній політології еліту поділяють:

- за особистими якостями — на статичну і виконавчу;

- за типом впливу — на професійну і групову;

- залежно від форми правління — на традиційну, внутрішню і зовнішню;

- за стилем правління — демократичну, ліберальну, авторитарну.

Що ж до добору еліт, то К. Мангайм визначає три типи:

· на основі крові;

· на основі приватної власності;

· на основі інтелектуальної продуктивності.

На його погляд, еліта крові характерна для доіндустріального суспільства, еліта багатства — для індустріального, а еліта продуктивності — для постіндустріального.

Серед українських мислителів, які порушували питання еліт, привертає увагу концепція “національної аристократії” В. Липинського. Він обґрунтовував існування еліти відповідно до потреб національного відродження, вважав, що ні етнографічна маса людей, ні окрема територія та мова не створять нації автоматично. Щоб сформувалася нація, потрібна активна група людей, здатна лідирувати в розвитку та пропагуванні сутнісних для нації політичних, державних, культурних цінностей. Ця група і є носієм національної ідеї, яку В. Липинський називав “національною аристократією”, як і Аристотель, вважаючи аристократією групу найкращих людей у певний історичний період. Найкращі вони тому, що організовують, структурують, ведуть націю до певної мети, є носіями єднальної ідеї. Для цього національна аристократія повинна мати матеріальну силу та моральний авторитет. Важливим елементом цієї концепції є висновок про те, що чим розвинутіше і складніше матеріальне життя певної нації, тим складніші проблеми повинна розв´язувати національна аристократія.