Соціологія: Навч. посібник

§ 33. Типологія і структура сім’ї. Проблеми сучасної сім’ї

З формуванням ринкових відносин збіль­шуватиметься можливість маневрування коштами. Сім’ї матимуть вільний доступ до банківських кредитів та інших видів позичок, а тому матимуть можливість придбати (побудувати) комфортабельний будинок чи дачу, автомобіль високого класу, сучасну побутову техніку тощо. Це все забезпечує самоповагу людини, її задоволення власним життям, що у свою чергу позитивно позначатиметься на стабільності сім’ї та й суспільства в цілому.

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім’ї. У соціологічних дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:

характером спорідненості:

• консангвінальна (кровноспоріднена)— тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв’язках між подружжям;
• кон’югальна (подружня чи шлюбна)— тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні зв’язки.

кількістю представлених поколінь:

• однопоколінна, що складається з подружньої пари без дітей;
• проста або нуклеарна— подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сім’ї в сучасному су-
  спільстві;
• розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися внаслідок одруження дітей та онуків і зв’язані спільним господарством;

типом подружжя:

• проста — моногамія;
• складна — поліандрія, полігінія тощо (див. табл. на с.274), що виникає, коли кілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи жінку;
• розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

наявністю батьків:

• повна, коли є батько і мати;
• неповна, коли відсутній хтось із батьків;

кількістю дітей:

• бездітна— немає дітей;
• однодітна— одна дитина;
• багатодітна— троє і більше дітей;

розподілом ролей:

• партнерська— заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;
• матріцентрична— центральне місце посідає мати через обмежену включеність батька в сімейне життя;
• патерпальна— центральне місце посідає батько; він піклується про інших членів сім’ї, ставиться до них поблажливо як до слабших;

ступенем самостійності:

• автономна— така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;
• гетерономна— така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обов’язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.

Окрім типів сім’ї в соціологічному аналізі використовується термін «структура сім’ї».

Під структурою сім’ї розуміють сукупність родинних, духовних, моральних, правових, владних та інших відносин між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім’ї.

Характер цих відносин визначає тип сім’ї, її ієрархія. Жорстке підпорядкування дітей батькам, чоловіка — дружині чи навпаки характеризує авторитарну сімейну структуру. Розподіл ролей згідно з особистими якостями та здібностями подружжя, добровільний розподіл побутових обов’язків, однакові права й відповідальність щодо виховання дітей, спільне розв’язування сімейних проблем характеризує демократичну (рівноправну) сімейну структуру.

Особливе місце в сімейній структурі належить рольовим сподіванням і ролям, що їх виконує кожний член сім’ї. Систему взаємодій і відносин членів сім’ї відповідно до ролевих приписів характеризує ролева структура. Її формування зазнає впливу цінностей, традицій та звичаїв, що склалися в суспільстві, регіоні загалом та сім’ї зокрема, найближчого соціального оточення та особистісного досвіду членів конкретної сім’ї, правових норм, традицій, що регламентують права та обов’язки кожного з них.

Зміст прав і обов’язків основних ролей сімейного життя (чоловіка — дружини, батька — матері, сина — доньки, брата — сес­три, свекрухи — невістки, тещі — зятя) значною мірою залежить від типу сім’ї (патріархальна, традиційна чи сучасна, бездітна чи багатодітна, проста чи розширена).

Наприклад, роль чоловіка у вихованні та догляді за дітьми в давнину була незначною. Більше того, у деяких народів різко обмежувалися контакти між батьком та дітьми. Такий звичай зберігався донедавна в кавказьких горців: соціальна норма забороняла батькові брати дитину на руки і бавити її. У сучасній сім’ї роль батька змінилася. Прояв батьківських почуттів притаманний більшості чоловіків. Батько здебільшого «готує підґрунтя» для майбутнього соціального статусу дитини в суспільстві, допомагає їй на початку кар’єри. Хоч нині соціальний статус юнаків та дівчат здебільшого залежить від особистої активності кожного, проте «стартовою сходинкою» і досі залишається соціальний статус батьків.

Різні ролі батька і матері (чоловіка і жінки) у вихованні дітей — відлуння колишнього поділу праці в сім’ї за статевою ознакою. Ці ролі визначаються домінуючою в суспільстві ціннісно-нор­мативною системою. У традиційному суспільстві чоловік — господар, годувальник, оскільки він фізично сильніший і має відповідні навички мисливства, землеробства тощо. Жінка переймалася, головним чином, домашнім господарством та доглядом за дітьми. Тому в соціології роль чоловіка в сім’ї й досі називають інструментальною, а жінки — експресивною.

Складним є процес адаптації до сімейної ролі. За даними статистики в середньому за рік розлучається близько 40% подружжів, що прожили разом менше 4-х років.

Ускладнюється процес сімейної ролевої адаптації об’єктив­ною необхідністю поєднувати сімейні ролі з іншими ролями — громадською, виробничою чи просто роллю товариша. Можливість їх оптимального поєднання має неабиякий вплив на розвиток сімейно-родинних відносин.

Проблеми виникають насамперед у поєднанні ролі матері з професійною діяльністю, що є наслідком еволюції сімейної організації, значної трансформації соціальних ролей подружжя, зв’язаної з розвитком соціально-професійної структури суспільства. Уперше ці питання взялися детально дослідити американські соціологи Г.Парсонс і В. Гуд.

Розуміючи сучасну нуклеарну сім’ю як результат еволюції суспільства від аграрного типу до індустріального, американські вчені звертають увагу на те, що, з одного боку, вона існує автономно, а з другого — залежить від соціально-професійної структури суспільства. Вплив суспільства на сім’ю проявився насамперед у зміні соціального статусу жінки. Раніше чоловік був одноосібним господарем сім’ї, власником сімейного майна й забезпечував її економічну незалежність. З еволюцією суспільства жінка отримала однакові з чоловіком права брати участь у розв’язанні сімейних проблем, а отже, у виробничому процесі, громадському житті. Професійна і громадська діяльність робить жінку економічно незалежною, сприяє розвитку її особистості, а життя її завдяки широкому спілкуванню й особистим контактам стає цікавішим. Проте така діяльність жінки справляє негативний вплив на функціонування сім’ї — зменшується народжуваність, збільшується кількість розлучень, ускладнюються взаємовідносини між батьками та дітьми. Жінка втрачає і тому, що вияв її індивідуальності, людських якостей можливий не стільки у сфері професійної діяльності, скільки в сім’ї та материнстві.

Крім того, у суспільстві, де вимоги виробництва є пріоритетними, заміжня жінка з дітьми потрапляє в дуже невигідне становище на ринку праці, бо сімейні турботи забирають у неї багато сил і часу і їй важко конкурувати з чоловіками. Наслідком цієї соціальної нерівності статей є те, що жінки здебільшого працюють на непрестижних і малооплачуваних посадах, а серед безробітних їх абсолютна більшість.

Отже, суть описаної Парсонсом і Гудом проблеми полягає в тім, що професійна діяльність жінки суперечить сімейним обов’язкам. У жінки як особистості виникає дилема: сім’я чи професійна діяльність? Ця проблема в соціології називається «жіночою дилемою».

Намагання розв’язати цю проблему, адаптуватися до вимог соціально-професійної структури суспільства породили новий тип сім’ї, яка досить успішно поєднує ціннісні орієнтації подружжя на утворення власної сім’ї та їхні професійні інтереси. Це так звана бікар’єрна сім’я, яка поширена в основному в серед­ньому класі, у деяких прошарках інтелігенції.

У бікар’єрних сім’ях чоловік і жінка розподіляють між собою домашні обов’язки, поважають і допомагають самореалізуватися одне одному не тільки в сім’ї, а і в кар’єрі.

На думку К. Девіса, перехід від традиційних форм сім’ї до сучасних зумовлений насамперед трансформацією соціокультурних норм високої народжуваності й поширенням норм низької народжуваності, інакше кажучи, зміною системи цінностей, а не зовнішнім тиском.

Отже, сім’я — це надзвичайно важливий елемент соціальної структури суспільства. Зміни, які відбуваються в сім’ї, впливають на характер суспільних відносин, на стан і розвиток самого су-
спільства. Тому тип сім’ї як однієї з підсистем суспільної системи не може бути довільним, він санкціонується суспільством. Сімейна діяльність регулюється і спрямовується традиціями, звичаями, нормами, що панують у суспільстві за певних історичних умов.

Як складова суспільства, сім’я зазнає впливу всіх тих змін, що в ньому відбуваються. Економічна та соціальна криза, спад вироб­ництва, безробіття, соціальна незахищеність — усе це справляє негативний вплив на сім’ю, зумовлює її сучасну кризу в Україні.

Криза інституту сім’ї проявляється в утраті орієнтації молоді на створення власної сім’ї, у низькій народжуваності, малодітній сімейній орієнтації, збільшенні кількості розлучень, зростанні кількості позашлюбних дітей тощо.

Одним з основних факторів кризи сім’ї є її матеріальні труднощі, розчарування внаслідок невиправданих сподівань на досягнення певного достатку, брак життєвих перспектив.

За умов ринкової економіки сім’я потребує не благодійних заходів, а радикальних змін її статусу в суспільстві. Звичайно, кожна родина має сама дбати про свій добробут, але держава повинна створити для цього належні економічні та правові умови.