Соціологія: Навч. посібник

§ 46. Методи збирання соціологічної інформації (закінчення)

Метою цих методів є одержання вірогідних даних про об’єкт дослідження за умови, що самі представники цього об’єкта в змозі адекватно його оцінити, тобто дати самооцінку.

Проте в практиці соціологічної роботи виникають ситуації, коли треба оцінити такі аспекти об’єкта, самооцінка яких може виявитися неможливою або спотвореною. Тоді джерелом інформації є компетентні особи — експерти, які мають досконалі знання щодо об’єкта дослідження.

Вивчення суджень, думок експертів щодо досліджуваної проблеми називають експерт-опитуванням, експертизою, а самі судження — експертними оцінками.Експертиза— спеціальне компетентне дослідження будь-якого питання, що потребує спеціальних знань і подання мотивованих висновків. Практика остан­ніх років свідчить, що використання експертних оцінок у соціологіч­ному дослідженні дає змогу підвищити рівень соціального управління. Вони мають важливе значення в розв’язанні завдань соціального прогнозування і проектування.

У найзагальнішому вигляді виокремлюють такі напрями використання експертизи в соціологічному дослідженні:

• оцінки соціальних властивостей суспільних систем та їхніх еле­ментів, процесів, явищ і прогнозування тенденцій їхнього розвитку;
• визначення ступеня вірогідності соціологічної інформації, здобутої іншими методами;
• атестація колективів чи членів колективів за рівнем соціальної активності, професійної придатності тощо.

Провідні українські соціологи (Ю. Саєнко та ін.) трактують поняття соціальної експертизи значно ширше, а саме — як оцінювання позитивних і негативних соціальних наслідків розробки та здійснення програм і проектів (національного або регіонального масштабу), а також опрацювання механізмів мінімізації, пом’як­шення й запобігання можливим негативним наслідкам цих програм і проектів. У такому тлумаченні соціальна експертиза роз-
глядається не як один з методів соціологічного опитування, а як міждисциплінарний (інтегруючий) науковий підхід.

Метою такої соціальної експертизи є оцінка, аналіз і прогнозування соціальних процесів у суспільстві, у тім числі соціальних наслідків діяльності уряду, а також реалізації науково-технічних програм і проектів.

Об’єктом соціальної експертизи є будь-які програми, проекти, управлінські рішення та їх соціальні наслідки.

Суб’єктами соціальної експертизи (експертами) є представники соціальних груп та інституцій, інтересів і умов життя котрих якось стосується ситуація (у тім числі управлінське рішення або проект), що потребує оцінки.

Таке широке тлумачення значно підвищує вимоги до оцінок фахових експертів (соціологів, політологів, фінансистів).

Розрізняють такі види соціальної експертизи:

• громадської думки;
• соціальних інституцій;
• фахових експертів;
• комплексної оцінки ситуації.

Головними завданнями соціальної експертизи в громадянському суспільстві є:

• прогноз і оцінка соціальної ситуації;
• прогноз і оцінка соціальних наслідків науково-технічних програм і проектів;
• аналіз і оцінка соціальних наслідків реалізованих урядових рішень;
• перманентний підбір фахівців (обраний експерт рекомендує іншого на таку саму роль).

Експертна оцінка може здійснюватися на підставі різних прийомів і процедур, зокрема опитування — очного (обмін думками через особисті контакти) і заочного (за умов взаємної анонімності).

До основних видів експертного опитування слід віднести анкетування, інтерв’ю, «мозкову атаку», дискусії, поради, ділові ігри. Бажаного ефекту досягають, використовуючи різні види опитування.

Експертну оцінку здійснюють у кілька етапів. На першому етапі готують і видають документ, в якому формулюють такі питання: завдання та цілі експертизи, її необхідність; строки виконання робіт; завдання, склад, обов’язки та права групи управління, фінансове і матеріальне забезпечення робіт. Підготовка цього документа, формування групи управління та відповідальність за організацію її роботи покладається на керівника групи.

Після створення групи управління формують групу експертів: уточнюють проблему, необхідну кількість експертів, їхній склад. Паралельно розробляють методику опитування: місце і час проведення опитування, кількість, форма і завдання окремих опитувань, порядок реєстрації результатів опитування.

Після цього з’ясовують питання організації та методику опрацювання даних опитування: визначають строки, процедури та алгоритми обробки.

Останнім етапом експертизи є оформлення її результатів.

Експертне опитування використовують на всіх етапах організації соціологічного дослідження — від розробки теоретичного розділу програми дослідження (визначення проблеми, цілей, об’єктів, завдань, гіпотез) до її реалізації, перевірки одержаних результатів, розробки рекомендацій.

У процесі експертної оцінки експерти виконують, як правило, дві основніфункції:

1)формують об’єкти (набір показників, альтернативні ситуації, цілі, рішення);

2)здійснюють вимірювання характеристик (оцінка якості, імовірності події, значущості цілей тощо).

Цю роботу виконують на підставі логічного мислення, відповідних знань, інтуїції, практичного досвіду, широко користуючись методами математичної статистики, теорії групового вибору, теорії вимірювання.

Оскільки експертна оцінка є думкою компетентної особи — експерта (групи експертів), то він має бути висококваліфікованим, авторитетним фахівцем, знати мету і завдання дослідження, що проводиться, і мати такі якості, як принциповість, об’єктивність, здатність нетенденційно оцінювати досліджуваний об’єкт.

Відомі такі способи добору експертів:

• за об’єктивними даними (посада, стаж наукової чи практич­ної роботи, освіта, професійна спрямованість, соціальна актив­ність);
• за допомогою тестів (перевірка ефективності діяльності в ролі експерта);
• самовизначення (звертання до аудиторії з проханням висловитися з приводу певної проблеми);
• на підставі атестації.

Найпоширенішим різновидом соціальної експертизи є професійна атестація, яка має на меті збирання інформації щодо оцінювання професійних і моральних якостей працівників, виявлення професійно безграмотних осіб. Професійна (функціональна) безграмотність — це брак необхідних знань і навичок, неспроможність виконувати професійні обов’язки внаслідок відсутності потрібної кваліфікації.

Для проведення професійної атестації створюють спеціальну комісію. Атестований доповідає їй про свою діяльність. Обговоривши звіт, комісія оцінює діяльність атестованого і розробляє заходи для її вдосконалення. Ефективність атестації як способу збирання первинної соціологічної інформації залежить від раціональності використання в ній елементів інтерв’ю, аналізу документації, включеного спостереження тощо.

Якість експертної оцінки при цьому забезпечується відповідністю соціальних показників, що за ними здійснюється атестація, поставленим завданням, а також компетентністю і колегіальністю атестаційної комісії. Останнє полягає, по-перше, у тім, що члени цієї комісії мають добре знати атестованого по його роботі, а по-друге — репрезентувати всі структури, з якими він взаємодіє у виробничій діяльності.

Висновки атестаційної комісії мають бути інтегральними, комплексними, тобто охоплювати різні сторони професійної діяльності людини, містити оцінку перспектив і шляхів їх досягнення.

Отже, крім інформаційної функції, професійна атестація може виконувати й соціально-регулятивну. Можливості атестації за умов переходу до ринкової економіки, різних форм власності, розвитку демократії значно збільшуються. Її результати можуть використовуватися для оцінювання трудового внеску тих працівників, діяльність яких безпосередньо не зв’язана з кінцевими результатами, для конкурсного добору спеціалістів та керівників, для опрацювання складних управлінських рішень. Інакше кажучи, професійна атестація є обов’язковою складовою менеджменту.

Оскільки об’єктом соціологічного дослідження є певна соціальна спільнота (група, колектив), то важливо знати, а отже, вивчати її соціально-психологічні якості. Для цього використовують методики, розроблені в психології, зокрема тестування — експериментальний метод психодіагностики

Тест (від англ. test — випробування) — завдання стандартної форми (вербального характеру чи у вигляді символів, спеціального малюнка тощо), результат виконання якого дозволяє виміряти деякі психофізичні й особистісні характеристики, а також знання, уміння, навички випробовуваного.

У тестімають бути такі компоненти:

• саме завдання (опитувальник), що розповсюджується як документ дослідження;
• стандартна інструкція щодо мети і правил виконання зав­дання;
• ключ шкалування, що вказує, яку характеристику, вимірювану якісну особливість тестованого розкриває кожний з пунктів завдання;
• ключ кодування, що визначає кількість балів за кожний варіант відповіді;
• ключ інтерпретації одержаного індексу, що визначає норми, з якими порівнюється результат, показаний тестованим.

Якщо всі інші методи мають на меті отримання якихось нових даних, що збагачують соціологічну науку, то тестування використовують для того, щоб визначити наявність чи брак уже відомих
соціально-психологічних властивостей у випробовуваного. Тест має забезпечити об’єктивне порівняння випробовуваних між собою, тобто визначити, якою мірою кожен з них відповідає встановленим стандартам.

Перша вимога до тесту — його стандартизація, наявність взірця, норми.

Друга вимога полягає в тім, що кожний тест має забезпечувати всім особам, що випробовуються, однакові можливості для виявлення власних соціально-психологічних якостей.

Третю вимогу зумовлено тим, що тести — разове випробування, і не можна за їх результатами будувати прогнози щодо майбутнього розвитку тестованого, його перспектив.

У соціологічних дослідженнях використовуються різні види тестів (див. табл.).

Таблиця. ВИДИ ТЕСТІВ, ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ В СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Тести класифікують за різними ознаками.

За цільовим призначенням їх поділяють на:

• проективні, що дають змогу визначити наявність певних соціально-психологічних якостей у певної людини. Вони формуються з певних стимулів, реагуючи на які, людина виявляє притаманні їй якості (наприклад, пропонується розтлумачити якусь ситуацію, явище);
• оцінні, що забезпечують відносні виміри здібностей, рівня розвитку необхідних соціально-психологічних властивостей (пам’яті, мислення) для успішної трудової діяльності;
• професійні, що виявляють ступінь готовності до певного виду професійної діяльності (рівень засвоєння необхідних знань і навичок).

За предметом дослідження розрізняють:

• загальні особистісні тести, за допомогою яких фіксують пев­ну цілісність психічних якостей особи;
• спеціальні особистісні тести, призначені для діагностики тієї чи тієї риси, характеристики, якості суб’єкта (наприклад, розумового розвитку, професійних здібностей, рівня загальної відповідальності, самоконтролю тощо);
• групові, які забезпечують діагностику групових психологічних процесів — рівня згуртованості груп і колективів, особливос­тей групового соціально-психологічного клімату, міжособистісного сприйняття.

Особливості психологічного тесту визначаються предметом вивчення і специфікою техніки, що використовується. Наприклад, загальні особистісні тести містять низку взаємоконтрольованих суджень про різні вияви певних якостей, рис, особливостей поведінки з пропозицією фіксувати наявність чи брак таких (так, один з індикаторів темпераменту формулюється так: «Якщо Вам указують на помилку, чи здатні Ви виправити її до кінця?»). Для діагностики уваги використовують тести «З олівцем і папером» — викреслювання певних літер з тексту («коректорський тест»), для діагнос­тики властивостей інтелекту — знаходження оптимального виходу з лабіринту чи якусь іншу головоломку.

Особливістю тестової методики є багаторазовий контроль інформації відносно вимірюваної характеристики. Інакше кажучи, тест передбачає проведення серії випробувань, за сукупністю виконання яких визначають ступінь вияву цієї властивості.

Тестові показники завжди відносні. Вимірювання тієї чи тієї влас­тивості конкретного суб’єкта завжди співвідноситься з базовими точками відліку, визначеними на підставі численних досліджень.

Користуючись тестами, слід мати на увазі, що це допоміжний інструмент вивчення психологічних якостей особи, колективу, і дослідження не може бути успішним без аналізу конкретної соціальної діяльності.

Особливо широко в соціологічних дослідженнях використовують групові тести, до яких можна віднести соціометрію.

Соціометрія— метод дослідження малих груп, організацій з допомогою опису системи міжособистісних відносин їх членів. За Дж.Морено соціометрія — це набір прикладних методик вивчення структури та динаміки «неформальних» взаємовідносин між індивідами, структури груп і соціальних дистанцій між членами груп щодо їх особистісних уподобань, симпатій. Соціометрія як різновид психологічного тесту ґрунтується на опитуванні та є своєрідним методом діагностики, кількісного вимірювання й аналізу соціально-психологічних відносин у невеликих, повністю сформованих соціальних групах.

Вивчення характеру взаємовідносин членів малих груп трудового колективу є одним з найактуальніших завдань соціології. Соціометрія дає змогу: виміряти ступінь згуртованості (роз’єд­наності) групи; визначити «соціометричні позиції», тобто порівняльний авторитет членів групи за ознаками симпатії (антипатії), де на крайніх полюсах перебувають лідер і той, ким нехтують; зафіксувати угруповання, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери. За допомогою цього методу можна виявити неконфліктні та конфліктні (напружені) ділянки, що має велике значення в соціальному управлінні.

Проте слід зауважити, що соціометрія може застосовуватися для дослідження лише невеликої (контактної) групи. Вона ґрунтується на вивченні вибору членами групи партнерів для спільної роботи, навчання, відпочинку тощо. У заданій реципієнтом конкретній ситуації фіксується установка респондента на взаємодію (чи відмову від взаємодії) з іншими членами групи.

Процедура соціометричного дослідження складається з вибору соціометричних критеріїв, визначення їх кількості, опитування, опрацювання даних соціометричних вимірювань.

Соціометричні критерії, або, як їх іще називають, критерії вибору — це питання, які проектують різні ситуації взаємодії членів групи, коли вони (згідно із процедурою дослідження) мають вибрати партнера.

Вираження членом групи позитивного чи негативного ставлення до іншого члена групи називається соціометричним вибором.

Слід особливо наголосити, що йдеться не про загальну оцінку когось (подобається — не подобається), а про ставлення респондента до інших членів групи за різними критеріями, наприклад, щодо спільної роботи, участі у розв’язанні виробничих проблем, проведення дозвілля тощо. Такі питання включають до соціокарти, яка є різновидом анкети.

Соціометричні критерії визначають відповідно за завдання дослідження. Соціометричний критерій може бути комунікативним, призначеним для віддзеркалення взаємин у групі (соціометричний тест) і гностичним, що відбиває усвідомлення членами групи своїх взаємовідносин з іншими членами групи (тест соціальної перцепції). Комунікативний критерій дає уявлення про те, кого і для якої діяльності має вибрати респондент, а гностичний — про те, хто, на його думку, вибере його самого в такій самій ситуації.

Залежно від того, для якої сфери вибирають партнера взаємодії, критерії вибору поділяють на виробничі (формальні, офіційні) та невиробничі (неформальні, неофіційні).

За виробничими критеріями вибирають партнера для вирішення певних виробничих завдань колективного характеру. Ці критерії дають змогу виявити характер міжособистісних відносин у сфері виробничої діяльності. Наприклад, вибір партнера для роботи на один наряд, для виконання тієї чи тієї виробничої операції. У цьому разі вибір визначається функціональною цінністю працівника в системі формальних ділових зв’язків членів групи.

За невиробничими критеріями вибирають партнера для невиробничих видів діяльності, наприклад, для відпочинку, спільної туристичної поїздки. При цьому вибір зумовлюється зазвичай особистісними характеристиками. Ситуація взаємодії, що перед­бачається невиробничими критеріями, є психологічною за своїм характером, оскільки відносини членів групи у цьому разі розподіляються за принципом взаємної симпатії.

Визначаючи кількість соціометричних критеріїв, слід ураховувати таке: що менше організовані і що напруженіші взаємини у групі, то менше критеріїв потребується. Доцільно також брати до уваги демографічні показники групи — рід занять її членів, час існування групи тощо.

Якщо кількість виборів, котрі може зробити респондент, не обмежена (він має право заносити до соціометричної карти всіх, крім себе), то таку процедуру дослідження називають непарамет­ричною. Вона дає змогу виявити структуру міжособистісних відносин у групі в цілому й емоційну експансивність окремих членів групи, але водночас створює більшу можливість для випадкового вибору, через те що адекватність вибору обмежена психологічними можливостями людини. Параметрична процедура характеризується обмеженістю кількості виборів. Вона значно зменшує ймовірність випадкового вибору. Наприклад, для групи з 20—25 осіб оптимальна кількість вибору — 4—5 партнерів.

Ефективність дослідження багато в чому залежить від якості оформлення соціометричної карти й уміння реципієнта психологічно підготувати групу до опитування, зацікавити її, забезпечити анонімність, викликати довіру до себе.

Дані соціометричного опитування подають у вигляді соціомат­риці та соціограми.

Соціоматриця — це таблиця у формі матриці, в якій кількість рядків і стовпців дорівнює кількості членів групи. По горизонталі роблять позначки щодо ставлення індивіда до інших членів групи, а по вертикалі — інших членів групи до цього індивіда. При цьому позитивні вибори позначаються знаком «+», негативні — «–», взаєм­ний вибір обводять кружком, у разі байдужого ставлення індивідів один до одного клітинка залишається незаповненою. Оскільки самовибори не враховуються, то клітинку по діагоналі заштриховують.

З даних матриці можна зробити висновок про місце кожного члена групи в міжособистісних відносинах (лідер, ізольований, один з ліпших), його популярність чи непопулярність, стабільність зв’язків у групі.

Задоволення індивіда системою міжособистісних відносин, його емоційне благополуччя визначається тим, наскільки він «популярний», скільки членів групи претендує на ділові та особистісні контакти з ним. Слід зазначити, що повне емоційне благополуччя визначається взаємним вибором.

Згідно із соціодинамічним закономДж.Морено в соціометрич­ному тесті кілька певних осіб завжди мають надмір переваг, що їх надають їм інші, тоді як переваги, котрі надаються ними іншим, є так чи так обмеженими.

Становище людини в структурі міжособистісних відносин визначається її характером і особливостями поведінки. Комфортному становищу сприяють такі риси характеру, як доброзичливість, товариськість, толерантність, шляхетність, ініціативність, упевненість у собі. Такі люди вміють налагоджувати контакти з колегами, розуміти їхній стан, співчувати, допомагати іншим. Їм притаманна професійна компетенція, загальна ерудиція, сумлінне ставлення до своїх обов’язків. Неабияке значення для формування симпатій оточення має фізичний фактор: охайність, приваблива зовнішність, чарівність у жінок і фізична сила, мужність у чоловіків.

Перевагу, як правило, віддають тим членам групи, яким притаманні сумлінність, високий інтелект, емоційна культура.

«Непопулярність» (ізольованість, відторгнення) може зумовлюватися поганим характером, неохайним зовнішнім виглядом, невмінням бути цікавим у спілкуванні, байдужістю до оточення, до службових справ, егоїзмом тощо.

Проте не тільки особисті якості та поведінка людини забезпечують належне становище в групі. Багато що залежить від рівня і характеру тих вимог, які група висуває до окремої особи. Іноді популярним стає член групи із сумнівною поведінкою й негативними особистісними якостями, якщо вони імпонують інтересам більшості членів групи.

Результати соціометричного дослідження можна тлумачити графічно й кількісно (соціометричні індекси, статистичний аналіз, факторний аналіз). Соціометричну матрицю використовують при цьому як крок до побудови графічного відтворення і розрахунку кількісних показників.

Графічне зображення міжособистісних відносин у групі, коли кожного члена групи позначають якоюсь умовною плоскою фігурою, а зв’язок — лінією, що поєднує ці фігури, утворює соціограму.

Зв’язки-симпатії можна позначити суцільними лініями зі стрілками від однієї до іншої особи, а зв’язки-антипатії — переривистими лініями. Якщо А симпатизує В, але В не симпатизує А, то в соціограмі записують А ® В. Якщо вибору нема, зв’язок не позначають.

Соціограма дає наочне уявлення про структуру взаємовідносин індивідів у групі, про неформального лідера, ядро групи, типи комунікативних зв’язків, кількість позитивних і негативних зв’язків, а також ізольованих індивідів.

З методів кількісної інтерпретації найбільшого поширення набули розрахунки індивідуальних і групових соціометричних індексів, що характеризують усю структуру взаємовідносин між членами групи, певні якості кожного члена окремо, усієї групи загалом. Так, індекс соціометричного статусу індивіда St_i визначають як кількість отриманих ним виборів (— позитивних, — негативних), поділену на максимально можливу кількість таких виборів:

.

Максимально можлива кількість виборів, яку може отримати кожний член групи з урахуванням того, що він не може вибрати сам себе, дорівнює N – 1, де N — кількість членів у групі. Інтерпретація індекса-статусу залежить від змісту запитань, за відповідями на які було побудовано матрицю. Так, якщо йшлося про симпатію, то член групи з найвищим статусом — неформальний лідер, і навпаки.

Індекс обсягу взаємодії V_i визначають як кількість отриманих і зроблених виборів і-го члена групи, поділену на максимально можливу кількість таких виборів:

.

Із групових індексів найчастіше використовується індекс групової згуртованості І. Його можна обчислювати як відношення різниці між загальною кількістю членів групи і кількістю членів групи, що не отримали й не зробили жодного вибору (ізольованих), до загальної кількості членів групи:

.

Групову згуртованість аналізують з урахуванням індивідуальних індексів, зокрема соціометричного статусу, за допомогою якого можна визначити становище в групі кожного її члена. Так, якщо St = 0, то це ізольований член групи, якщо 0 < St £ 0,25, то цього індивіда прийнято до групи, якщо 0,25 < St £ 0,5, то цьому індивідові група віддає перевагу, якщо 0,5 < St £ 0,75, то це — лідер групи; а якщо 0,75 < St £ 1,0, то такого члена групи називають «зіркою».

Сумарний індекс єдності групи можна визначити, оцінюючи поведінку її членів за комплексом таких показників, як дисциплінованість, ініціативність, сумлінність, ретельність, шанобливість, колективізм, взаємодопомога, інформованість.

Результати багатьох соціологічних досліджень свідчать про наявність прямої залежності між згуртованістю групи й ефективністю результатів її спільної діяльності. Безпосередньо корелюється з характером і змістом групових міжособистісних стосунків також творчий потенціал групи.

Вірогідність інформації, здобутої розглянутим методом, залежить насамперед від правильного вибору соціометричних критеріїв, що диктується програмою дослідження і попереднім ознайомленням зі специфікою групи. Стійкість даних визначається повторним соціометричним опитуванням, а їх обґрунтування — спостереженнями за реальними відносинами в групі. Дуже важливо гарантувати кожному члену обстежуваної групи анонімність опитування.