Основи політології: Навчальний посібник

7.4. ОСНОВНІ ОЗНАКИ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА ТА КРИТЕРІЇ ДЕМОКРАТИЧНОСТІ

Будь-які визначення демократії не дозволяють повною мірою виявити сутність та зміст цього різноманітного й складного явища політичного життя суспільства. Щоб збагнути це, треба звернутися до найбільш суттєвих ознак цього політичного феномену, які були притаманні різним системам і моделям демократії на протязі всієї історії людства в різних країнах і частинах світу.

Найважливішою й загальновизнаною ознакою демократії є юридичне визнання й інституціональне вираження суверенітету народу. Демократія означає юридичне визнання того факту, що тільки народ, а не монарх, духівництво, партійні або державні діячі є офіційним джерелом державної влади. Суверенітет народу виявляється перш за все в тому, що саме народ періодично обирає і в будь-який час оновлює представницькі державні органи, яким належить вища, нормативно-правова, зокрема законодавча, влада.

Поділ державної влади– інша дуже важлива і теж загальновизнана ознака демократії. Без нього не було й не може бути демократії. Поділ влади не є відкриттям ні нового, ні новітнього часів. Він існував в тій або іншій формі завжди. Згадаємо давньогрецьку державу, яка функціонувала у V-IV століттях до н. е. В цій державі існував законодавчий орган – Народні Збори, які приймали закони, обов'язкові для всіх, а також оголошували війну, укладали міждержавні союзи, затверджували на посадах послів, стратегів, здійснювали контроль фінансового стану держави. Іншим органом влади афінської держави була Рада п'ятисот – постійно діючий державний орган, що керував поточними ділами держави, включаючи зовнішні відносини, фінанси, розподіл соціальної допомоги тощо. Фактично Рада п'ятисот була урядом країни. Був в афінській державі також державний суд, який обирався жеребкуванням і був незалежним від інших органів державної влади. У наш час результатом того чи іншого поділу державної влади є та чи інша форма державного правління, та чи інша система державної демократії.

Зосередження основоположних видів влади в руках демократичних органів (тобто таких органів, що обираються, оновлюються і приймають свої рішення за більшістю голосів), а не в руках окремих посадових осіб – важлива й актуальна ознака демократії. На жаль, рівень демократизації сучасних держав за цією ознакою залишається незначним. В той же час по-справжньому демократичною може бути тільки така держава, в якій демократизована не тільки законодавча, а й уся основоположна влада. Не демократизованою має залишатися тільки управлінська (тобто організаційно-технічна) влада, якій притаманно бути особистою за будь-яких умов, оскільки управління не може бути ефективним без єдиноначальності керівників.

Періодична виборність державних органів та посадових осіб – ця ознака демократії є теж універсальною, незважаючи на те, що не всяка виборність веде до справжньої демократії, а лише та, яка передбачає відповідальність обранців перед виборцями й можливість виборців обновити орган влади або переобрати посадову особу. Так, практика безпосереднього обрання монархів в історії людства виявилася демократичною лише за процедурою. За наслідками ж така виборність завжди призводила до диктатури всенародно обраних монархів, бо такі монархи завжди опиняються поза ефективним контролем будь-яких демократичних органів. Для забезпечення справжньої демократії посадові особи повинні обиратися лише демократичними органами, які в змозі, по-перше, взяти на себе основоположну владу, не притаманну окремим особам, а по-друге, у будь-який момент переобрати їх і тим самим забезпечити їхню відповідальність, без якої демократія носить формальний характер.

Прийняття рішень за більшістю голосів і підкорення меншості більшості.Цей механізм функціонування демократії означає визнання того факту, що в рівних умовах більшість, як правило, частіше має рацію, ніж меншість. І тому меншість повинна підкорятися більшості. Це зовсім не означає, що більшість ніколи не помиляється, а означає лише те, що в умовах демократії реалізується воля більшості. І це справедливо, бо між більшістю та меншістю в умовах демократії не існує непрохідної прірви, а існує лише плідне змагання, в ході якого меншість завжди має можливість переконати у своїй правоті ту частину людей, яка у ході прийняття рішення може перетворити меншість у більшість. Завдяки саме такій можливості в демократичній державі державна влада мирним шляхом переходить від одних політичних сил до інших, і забезпечується соціально-політичне оновлення та суспільний прогрес.

Рівність прав громадян на участь в управлінні державою–ще одна ознака демократії. Вона передбачає: рівне право громадян обирати в державні органи та на державні посади і бути обраними; свободу створення громадянами політичних партій та об'єднань, що відстоюють їх права та інтереси; право на отримання та розповсюдження політичної інформації.

Але політична рівність може бути формальною, чисто юридичною, а може стати й фактичною, яка передбачає створення рівних можливостей реалізації прав громадян у всіх сферах суспільного життя. В залежності від сфери, в якій створюються більш-менш рівні можливості для громадян в прийнятті тих або інших владних рішень, учені поряд з демократією політичною виділяють також демократію соціальну, економічну та виробничу (індустріальну).

Поняття соціальної демократії включає зрівняння умов життя в соціальному плані, відсутність наслідуваних відмінностей громадян в соціальному стані, доступність кожному всіх видів соціальної діяльності, почестей та звань. Соціальна демократія – це відповідний стан суспільства, спосіб життя.

Ідея соціальної демократії найбільш дохідливо була виражена Алексісом де Токвілем, який під демократичним суспільством розумів таке егалітарне суспільство, де повалено старий феодальний лад, скасовано феодальні привілеї, панує рівноправність. В ньому існують лише індивідуальні відмінності між людьми, зумовлені їх неоднаковими здібностями, освітою, достатком. В процесі історичного розвитку всі конкретні суспільства, незалежно від історичних особливостей і етапів розвитку, неодмінно йдуть до демократії. Для розвитку соціальної демократії історичні та географічні умови є менш значущими, ніж юридичні закони, а юридичні закони – менш значущі, аніж звичаї, мораль та релігія. А. де Токвіль вбачав три загрози розвиткові соціальної демократії: 1) з боку централізації політичної влади в руках держави, яка може встановлювати контроль над всіма сферами суспільного життя й суттєво обмежувати свободи; 2) з боку індивідуалізму, що ізолює людей один від одного, обмежує їх життєдіяльність сферою приватного життя, робить їх політично індиферентними, що, в свою чергу, може створити умови зародження й розвитку деспотизму; 3) з боку надмірної схильності до повної рівності, яка може звести людей до рівня "однорідної маси" і призвести до "рабства у рабстві".

Економічна демократія – це фактично розподільча демократія, спрямована на забезпечення справедливого розподілу благ та засобів їх отримання, що належать людям та колективам за ту чи іншу працю, виконання тих чи інших трудових обов'язків, на зрівняння економічних можливостей та умов різних верств населення, людей різного віку, дітей, що належать до сімей різного достатку. Іноді під економічною демократію розуміють перерозподіл багатства, який завжди веде до соціальної напруги й загрожує соціальними конфліктами. Насправді ж економічна демократія спрямована перш за все на забезпечення справедливого розподілу благ та засобів їх отримання і, таким чином, запобігання перерозподілу багатства, який завжди є наслідком фактичної відсутності економічної та виробничої демократії.

Виробнича демократія – демократія, спрямована перш за все на справедливий розподіл трудових обов'язків та праці. Для того щоб виробництво було ефективним, трудові обов'язки зокрема і праця взагалі повинні розподілятися за здібностями. Спосіб розподілу трудових обов'язків та праці, який, як правило, нерозривно пов'язаний з розподілом благ та засобів їх отримання, у випадку його одноосібності часто породжує помилки і зловживання, оскільки будь-яка людина являє собою згусток особистих зв'язків, яких вона ні за яких обставин не зможе (а часто і не хоче) позбавитися. Ось чому виробнича демократія є об'єктивною необхідністю. І ось чому всякого роду ради трудових колективів, спрямовані на надання допомоги керівникам у доборі кадрів, практикуються на підприємствах усіх форм власності щонайменше з XІX століття.

Що стосується критеріїв демократичності державної влади, то вчені в якості основного критерію визначають, як правило, можливість участі громадян в управлінні державою, вирішенні державних та суспільних проблем. Але далеко не всяка участь громадян у політичному житті веде до справжньої демократії. Історія тоталітарних політичних режимів свідчить про те, що такі режими здатні були утягувати в політику дуже велику масу людей. Та їхня політична участь зводилась до елементарної підтримки політичних лідерів, що були при владі, і завжди була результатом відвертого й надмірного використання державними діячами адміністративного ресурсу та засобів масової інформації. Крім того, можливість участі громадян в управлінні державою може носити формальний і поверховий характер, коли притаманна демократичним органам основоположна влада концентрується в руках не демократичних, а адміністративних органів.

Більш переконливим критерієм демократичності, на наш погляд, є ступінь зосередження основоположної, перш за все кадрової, економічної та судової влади в руках колегіальних демократичних органів, які здатні приймати більш зважені й більш справедливі рішення, ніж окремі посадові особи. Важливим критерієм демократичності держави є також виборність усіх державних органів та посадових осіб. Держава – сфера спільних інтересів, в якій всі громадяни не тільки можуть, а й повинні бути рівними по відношенню до основоположної влади. У цій сфері нема ніяких об'єктивних перешкод для заснування будь-яких, у тому числі згаданих колегіальних демократичних органів, які, будучи оперативними, відповідальними і компетентними, зможуть забезпечити виборність усіх без винятку державних посадових осіб. У разі, якщо суспільство буде керуватися саме такими критеріями демократичності, є велика ймовірність того, що невдовзі в Україні буде забезпечений перехід до правової демократичної держави.