Основи політології: Навчальний посібник

8.1. ВИНИКНЕННЯ І СУТНІСТЬ ДЕРЖАВИ

Виникнення держави, її сутність, механізми функціонування є одними з найскладніших політологічних проблем, які важливі з точки зору розвитку суспільства і політичної системи в цілому. Це пов'язане з концентрацією у державі усього комплексу економічних, соціальних і політичних інтересів різних соціальних груп, а також суперечностей, що виникають між ними.

У первісному суспільстві не існувало ані держави, ані будь-якої політичної системи. Проблеми, які виникали, в тому числі протиріччя між членами суспільства, вирішувались частіше за все силою авторитету племінних ватажків та на основі диких звичаїв. Проте подальший розвиток суспільства почав вимагати адекватного й однозначного вирішення багатьох загальних справ, зокрема захисту від зовнішніх ворогів, охорони власності тощо. З розпадом первісних громад та міцних родоплемінних зв'язків виникла потреба у створенні спеціальних організаційних структур та органів управління в рамках суспільного життя певної виокремленої спільноти.

Одночасно з появою рабовласницького суспільства відбувалася диференціація соціальної структури суспільства, прискоренню якої сприяла поява суспільного розподілу праці. Виникли нові соціальні групи та прошарки зі своїми специфічними інтересами і погребами. З появою приватної власності з’явилася нагальна потреба у створенні ефективного механізму врегулювання взаємин між різними суспільними групами та у захисті відносин приватної та колективної власності.

Існує значна кількість різноманітних підходів та теорій стосовно походження держави:

1. Патріархальна теорія. Згідно з цією теорією держава походить від сім'ї, що розрослася. Розростання сім'ї відбувалося за рахунок механічного поєднання родів у племена, племен у великі спільноти, аж до державних утворень. У такій державі роль батька виконує монарх, роль дітей – його піддані. Завданням монарха є піклування про своїх підданих, яким, у свою чергу, належить йому підкорятися. Представниками цієї концепції були давньокитайський мислитель Конфуцій, давньогрецький філософ Арістотель, давньоримський мислитель і політичний діяч Цицерон, англійський вчений XVIII ст. Р. Філмер.
2. Теократична теорія. Дана теорія затверджувала божественне походження держави. Її витоки знаходяться у стародавніх джерелах Близького та Далекого Сходу. Обґрунтування постулатів цієї теорії на протязі століть підтримувало абсолютну владу правителів, в тому числі представників кліру, необхідність беззастережного виконання їх рішень.
3. Теорія насильства. Держава виникає в результаті завоювання та поневолення слабких груп та спільнот більш сильними та більш організованими, зокрема підкорення землеробних племен войовничими кочовими племенами. Внаслідок цього переможці засновують особливий інститут – державу, до складу якої входять органи управління переможеними. До представників цієї теорії належить австрійський вчений Л. Гумплович.
4. Договірна теорія. Цю теорію також називають теорією суспільного договору. Вона виходить з постулату, який вказує на те, що головним чинником виникнення держави є схильність людей до узгоджених дій, які призвели до укладання ними угоди про свідоме самообмеження власної свободи та прав на користь загальних інтересів й безпеки спільного співіснування.

Договір укладається між правителями й підданими з метою організації та впорядкування суспільного життя. В цьому сенсі держава починає виступати в ролі органа загального примирення людей, природним станом яких є конфлікт. На цих позиціях стояли такі вчені як Г. Гроций, Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббс, Д. Дідро та інші.

1. Марксистська теорія. Держава виникає в результаті розколу суспільства на класи та появи приватної власності. Даний розкол відбувся внаслідок розподілу праці.

Спочатку, у первісному суспільстві, існували общинна власність, спільні праця та господарювання. Рівноправне відношення членів первісної общини до знарядь праці зумовлювало колективні принципи співіснування. Згодом поділ праці, а саме виокремлення землеробства від скотарства, спричинив передачу власності від батьків дітям. Була створена селянська громада, заснована на приватній власності, що призвело до економічної нерівності, посилення влади вождів та набуття ознак її спадковості.

Розкол суспільства на дві протилежні соціальні групи став причиною, на думку прихильників класового підходу, виникнення певної організації – держави, яка б була інструментом в руках заможних класів для подальшого пригнічення найбідніших прошарків. Відтак апологети марксистської теорії, зокрема В. Ленін, визначали державу не тільки як інститут політичної системи, що здійснює управління суспільством, а й як інститут класового панування і машину для гноблення одного класу іншим.

Племінна організація суспільного життя є стадією, що переросла у державу. Саме плем'я, яке осіло на певній території, стає організацією державного типу. Одним з критеріїв державної організації, що замінила племінний союз, є поняття народу, а не племені. В державі зникає поділ населення на окремі роди, які вели свій початок від спільних предків. Згодом основою приналежності до певної держави стає постійне перебування на її території незалежно від походження, від племені, яке першим освоїло цю територію. На відміну від старих родових і племінних ознак, держава об'єднує своєю владою все населення. Спільна мова, культурні риси, історична традиція об'єднують нащадків окремих племен у спільне ціле. Момент усвідомлення належності до цього спільного, народжуючись на певному етапі розвитку даного суспільства, стає фактором, що об'єднує суспільство й підтримує сталість його існування.

Історія становлення та розвитку держави представляє собою складний, багатогранний процес, який протікає своєрідно в різних регіонах земної кулі. Проте, незважаючи на особливості, притаманні різним цивілізаціям і епохам, еволюція держави в основному співпадає у більшості народів.

В процесі розвитку людського суспільства змінювалися історичні типи держави. Загальноцивілізаційною тенденцією розвитку держави є поступове перетворення держави в орган відображення загальних потреб й інтересів усього суспільства в цілому.

Тип держави визначається типом виробничих відносин, економічною базою суспільства, інтересами тих чи інших класів. Основними принципами еволюції типів держав є докорінна зміна форми правління, державного устрою, цілковитий перехід від одного суспільного ладу до іншого.

Історично першим типом держави була рабовласницька держава. Вона являла собою необмежену диктатуру рабовласників, відображала та захищала їх інтереси. В даній державі раби не визнавалися за людей, ним відводилася роль так званої особливої породи тварин.

Другим історичним типом держави була феодальна держава. У порівнянні з рабовласницькою вона була значно складнішою. Це, насамперед, стосувалося апарату управління, процесу судочинства тощо. Феодальне право, маючи кріпаків за неповноцінних людей, захищало привілеї одних станів і майже повне безправ'я інших. Проте феодал не мав права розпоряджатися життям кріпаків. Це було вже кроком уперед у рамках суспільного розвитку.

Середньовіччя і початок Нового Часу, зокрема для європейських країн, були періодами підсилення та централізації державної влади. Основою цього процесу були поступове усунення феодальної роздробленості, ліквідація поліцентризма влади, об'єднання провінцій навколо єдиного центру.

Внаслідок поступових перетворень феодального суспільства виникає третій тип держави – буржуазний. Він характеризується виникненням державно-територіальної організації суспільства з упорядкованим державним апаратом управління, що мав властиві йому службові відносини та функції, які прийшли на заміну васальним зв'язкам, відносинам особистої залежності.

Поява буржуазної держави стала значним просуванням людства на шляху прогресу. Вона явилась фактором ліквідації становості, появи конституційного права, що регламентувало права, свободи та обов'язки громадян, зокрема принципу розподілу функцій влади на законодавчу та судову,

Отже, що таке є держава і в чому полягає її сутність? Держава – це особлива форма людської спільноти, яка володіє суверенітетом і має певну структуру та організацію політичної влади та управління соціальними процесами на певній території.

Сутність держави як базового інституту політичної системи полягає у налагодженні та впорядкуванні життєдіяльності суспільства в цілому і здійсненні політичної влади обраною частиною населення у соціально-неоднорідному просторі з метою задоволення загальносоціальних потреб, забезпечення цілостності та безпеки суспільства.

До важливих характерних ознак та елементів держави відносяться такі:

1. Суверенітет. Означає незалежність держави у зовнішніх і верховенство у внутрішніх справах. У державі існує верховна політична влада, яка приймає усі рішення, що є обов'язковими для виконання кожним членом суспільства. Держава виражає інтереси всього суспільства, а не окремих політичних сил.
2. Територія. Являє собою фізичну, матеріальну основу держави, її просторову сутність. Державна територія – це та частина суші, надр, повітряного й водного простору, на якій діє влада та закони даної держави. Держава повинна піклуватися про територіальну цілісність і суверенітет.
3. Наявність особливої системи органів і закладів, які здійснюють владні повноваження. До них відносяться інститути законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, силові структури: армія, органи охорони правопорядку, служби безпеки.
4. Наявність права, яке закріплює систему норм, санкціонованих державою (законів та інших нормативно-правових актів), що є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами суспільства.
5. Право встановлювати та збирати податки з населення. Податки є необхідними для матеріального забезпечення державної політики: економічної, соціальної, оборонної тощо, а також для утримання державного апарату і громадян, які не виробляють матеріальних цінностей та існують за рахунок бюджетних коштів.

Визначення ознак та елементів держави має не тільки теоретичний, але й важливий практичний сенс. Вони дозволяють не лише відрізняти державу від інших суспільних організацій, а й бачити в неї необхідну форму існування і розвитку спільнот в сучасній цивілізації. Держава є суб'єктом міжнародного права. Лише наявність державних ознак та атрибутів дозволяє їй бути таковим та наділятися відповідними правами, обов'язками та повноваженнями.

Місце і роль держави в політичній системі суспільства, а також її сутність визначаються її функціями.

Функції держави поділяються на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх функцій держави відносяться такі: політична, організаційно-управлінська, культурно-виховна, правоохоронна, економічна, соціальна, екологічна, національно-інтегративна, демографічна.

1. Політична функція. Пов'язана зі збереженням та зміцненням політичного ладу, що існує, та соціально-політичної структури суспільства, із забезпеченням політичної стабільності, встановленням відносин з політичними партіями, суспільними інститутами, розробкою програмних цілей та завдань розвитку суспільства, проведенням політичного курсу, який відповідає інтересам держави.
2. Організаційно-управлінська функція. Включає в себе здійснення владних повноважень та адміністративного управління, що має свій прояв у виконанні рішень, формуванні та використанні кадрів, здійсненні заходів з координації діяльності різних елементів механізму управління та контролю.
3. Культурно-виховна функція. Містить такі складові, як створення умов для задоволення культурних потреб населення, розвиток системи освіти, надання можливості творчої самореалізації та залучення до світових культурних цінностей, вироблення на цій основі високої духовності та громадянськості.
4. Правоохоронна функція. Забезпечення правопорядку й законності, встановлення правових норм, яких повинні дотримуватися усі громадяни та представники влади.
5. Економічна функція. Є однією з головних та полягає в організації та регулюванні економічних процесів, підтриманні економічної стабільності й створенні стимулів для подальшого зростання економіки. В сучасних умовах участь держави у економічних процесах проявляється у розробці та здійсненні податкової політики, наданні кредитів, використанні довготермінового планування тощо.
6. Соціальна функція. Включає в себе такі складові: задоволення потреб людей у житлі, у роботі, розвиток сфери охорони здоров'я, надання соціальних гарантій слабозахищеним верствам населення, розробка спеціальних програм сприяння як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.
7. Екологічна функція. Полягає у заходах щодо захисту навколишнього середовища, у контролі та оптимізації використання природних ресурсів, а також у виробленні механізмів впливу на приватні компанії промислового сектора економіки з метою поліпшення екологічного становища.
8. Національно-інтегративна функція. До неї належить забезпечення умов для збереження й розвитку національної самобутності представників різних національностей, які мешкають на території держави, а також вироблення в них почуття єдиної батьківщини.
9. Демографічна функція. Полягає у проведенні спеціальних заходів, спрямованих на створення сталих кількісних та якісних параметрів репродукування населення, які відповідають довгостроковим інтересам розвитку суспільства.

До зовнішніх функцій держави відносяться дипломатична й оборонна.

1. Дипломатична функція.

До неї належать такі складові: встановлення тісних і стабільних зв'язків з іншими державами та міжнародними організаціями в різних галузях життєдіяльності суспільства на принципах партнерства та співробітництва, а також захист інтересів держави на міжнародній арені.

2. Оборонна функція.

Включає у себе такі компоненти, як захист держави від зовнішніх зазіхань, збереження незалежності й територіальної цілісності держави, участь у миротворчих та антитерористичних заходах в рамках реалізації принципів колективної безпеки та дій щодо підвищення міжнародної стабільності.

Найважливішими аспектами розвитку сучасної держави є її соціальні та правові складові.

Правова держава – це держава, в якій не тільки проголошуються, але й забезпечуються права і свободи особистості, реалізується принцип взаємної відповідальності держави і всіх, хто вступає з нею у відносини.

Основними ознаками правової держави є:

• верховенство права;
• відповідність закона праву;
• формальна рівність усіх громадян перед законом.

Соціальна держава – це держава, яка може забезпечити громадяну гідні умови життя, праці, соціальний захист, можливості для самореалізації.