8.2. ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ І ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ

Побудова будь-якої держави характеризується передусім формами її правління й територіально-державного устрою. В них знаходять втілення організація влади в центрі й на місцях, структура державних органів і принципи взаємовідносин між ними, а також політичні можливості громадян.

Особливості функціонування держави, сфера її компетенції, зміст діяльності й загальна спрямованість розвитку залежать від способу організації державної влади. В кожній країні він має свої особливості, що може виявлятися в існуванні різних органів влади, в неоднаковому розумінні функцій однакових державних органів, в незбіганні принципів їх взаємозв'язку тощо. Причини відмінностей в структурі державного апарату слід шукати в історичних умовах розвитку країни, в особливостях її культури, економіки й соціально-політичного життя.

Форма правління – це спосіб організації верховної державної влади, принципи й механізм взаємодії її структурних елементів.

Сучасним державам притаманні дві форми правління: монархія і республіка.

Монархія характеризується спадковою передачею влади голові держави, і вона не є похідною від якоїсь іншої влади та виборців.

У сучасному світі монархії існують у понад як 40 країнах.

Монархії поділяються на абсолютні й обмежені.

За умов абсолютноїмонархії забезпечується всевладдя голови держави, її верховного правителя, який володіє усіма необхідними повноваженнями і є єдиним вищим органом державної влади. При цьому фактично відсутні законодавчі установи та конституційний устрій.

Даний різновид монархічної форми правління притаманний феодальним суспільствам і в сучасних країнах у чистому вигляді фактично не існує.

Обмежена монархія – це форма правління, за якої влада монарха обмежена якимось представницьким органом (парламентом). Якщо ці обмеження законодавчо закріплені на основі конституції, що існує, то така монархія носить назву конституційної.

В залежності від рівня конституційного обмеження владних повноважень монарха обмежена (конституційна) монархія поділяється на дуалістичну і парламентську.

Дуалістична монархія передбачає розподіл владних повноважень між монархом і парламентом, при якому монарх має більш широкі повноваження й особисто формує уряд, котрий є відповідальним перед ним. Як правило, влада монарха в таких країнах є більш авторитетною в силу традицій, ніж влада парламенту. Типовими представниками такого різновиду монархії є Йорданія і Марокко.

При парламентській монархії влада монарха суттєво обмежена і вона реально належить голові уряду, який формується і затверджується виключно парламентом і є підзвітним тільки йому. За такої формі правління монарх формально з юридичної точки зору залишається головою держави, але реально він не бере участі в управлінні країною. В основному монарх виконує церемоніальні функції, будучи символом державної єдності нації.

До такого типу монархій зокрема відносяться: Велика Британія, Бельгія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія.

Інша основна форма правління – республіка.

Республіка – це форма правління, за якої вищі державні органи влади обираються народом на певний термін.

Республіканська форма правління виникла як альтернатива монархічній. Більшість сучасних держав має республіканську форму правління.

У наш час виділяють три основні різновиди республіканського правління: президентська, парламентська і змішана (напівпрезидентська) республіки.

Президентська республіка характеризується тим, що президент поєднує у собі повноваження голови держави і голови уряду при відсутності посади прем'єр-міністра і суворому розподілі законодавчої, виконавчої й судової функцій влади. Президент здійснює керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, представляє державу на міжнародній арені та є верховним головнокомандувачем збройних сил.

Президент обирається безпосередньо народом, а не парламентом. Уряд формується президентом і є відповідальним перед ним, а не перед парламентом. У результаті існування чіткої системи стримувань і противаг президент не має права розпускати парламент, проте має право накладати вето на рішення та законопроекти парламенту. При цьому парламент має право ініціювати процедуру імпічменту – притягнення президента до відповідальності у зв'язку зі злочином та антиконституційними діями. До представників такої форми правління відносяться США та Бразилія.

Парламентська республіка характеризується принципом верховенства парламенту, холи уряд формується парламентською більшістю і є підзвітним парламенту. Виконавча влада концентрується в руках уряду, на чолі якого знаходиться прем'єр-міністр. Президент у більшості випадків обирається парламентом і має обмежені повноваження, виконуючи, як правило, представницькі функції. В цьому сенсі його політичні функції мало чим відрізняються від функцій монарха в парламентських монархіях. Парламент має право виражати вотум недовіри урядові, в результаті якого він іде у відставку. Проте президент згідно з пропозицією прем'єр-міністра має право розпустити парламент і оголосити дострокові вибори. Класична модель парламентської республіки існує в Італії й ФРН.

Змішана (напівпрезидентська) республіка характеризується подвійною відповідальністю уряду – перед президентом і перед парламентом. Напівпрезидентська республіка тією чи іншою мірою тяжіє до парламентської чи президентської. Президент може розпускати парламент і призначати нові вибори. Парламент може також виражати вотум недовіри уряду, проте механізм його відставки доволі складний (Україна, Росія, Франція, Фінляндія).

Державна система управління країною неможлива без делегування частини повноважень на місця, до конкретних адміністративно-територіальних одиниць. У залежності від того, як будуються відносини між центральними державними органами та тими, що діють в регіонах, виділяють дві форми територіально-державного устрою – унітарну та федеративну.

Унітарна держава характеризується концентрацією влади у центральних державних органах. Територія унітарної держави складається з адміністративно-територіальних одиниць, які не мають якоїсь політичної самостійності. Створювані в цих адміністративно-територіальних одиницях органи управління обмежені в своїх повноваженнях і прямо чи опосередковано контролюються центральними органами влади.

Вони повинні діяти у відповідності з тими нормативними актами, які приймаються центральними органами, а їх власна нормотворча діяльність носить виключно підпорядкований характер.

До країн з унітарною формою державного устрою зокрема відносяться Україна, Франція, Туреччина, Японія.

Федеративна держава – це держава, яка є об'єднанням кількох територіальних утворень у єдиний союз. Дані утворення мають певну самостійність у межах розподіленої між ними та центром компетенції. Суб'єкти федерації мають своє законодавство і значні повноваження (США, ФРН, Російська Федерація).

Слід також виділити таку форму державного об'єднання, як конфедерація. Конфедерація являє собою союз самостійних, суверенних держав і створюється на основі відповідного договору з метою спільного розв’язання проблем та завдань, проведення єдиної політики з певних напрямків.