12.2. ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ

Особистість – продукт суспільства, тієї чи іншої суспільної системи, її внутрішніх та зовнішніх зв'язків. Процес формування особистості в суспільстві отримав назву соціалізації. Важливою стороною цього процесу є соціалізація політична, обумовлена впливом на людину політичної сфери суспільного життя та її реакцією на цей вплив, тобто взаємодією особи і політичної сфери в процесі індивідуального розвитку та соціалізації особи.

Політична соціалізація – це своєрідне введення людини в політичне середовище, залучення її до системи сформованих у суспільстві політичних орієнтацій, традицій, навичок, передача їй та засвоєння нею існуючих політичних відносин, процесів, явищ, включення її в систему політичних зв'язків шляхом розвитку її політичної активності та наділення її якостями, що необхідні для нормального функціонування суспільства. Спрямована вона, перш за все, на відтворення політичних структур існуючого суспільства, притаманних йому політичних відносин, а також специфічних якостей носіїв цих відносин – особистостей, які підтримують та реалізують ці відносини в процесі своєї життєдіяльності. Політична соціалізація здійснює також ідеологічний зв'язок минулого з майбутнім та є засобом забезпечення історичного минулого в політичній сфері.

Політична соціалізація з'являється у вигляді жорсткого залучення людини до вже сформованої системи політичних відносин та відповідних їм форм діяльності і сприяє фактичному обмеженню політичного життя людини участю лише в цих готових формах і видах політичної діяльності. Але це лише одна сторона політичної соціалізації – консервативна. Є й інша її сторона, яка забезпечує новаторство й активність особистості в політичному житті суспільства. Вона обумовлена тим, що індивід, який виступає в якості об'єкта політичної соціалізації, є в той же час суб'єктом, творцем політичних відносин. Не тільки суспільство створює для себе відповідну політично активну особистість, але й людина створює відповідне суспільство, саму себе і таке політичне середовище, яке задовольняє її соціальні потреби, розширює її творчі можливості.

Таким чином, політичну соціалізацію слід розглядати як двосторонній процес, який включає, з одного боку, передачу індивіду політичної інформації, політичних знань, його залучення до існуючих політичних цінностей та орієнтирів, засвоєння ним соціально-політичного досвіду, політичних норм, ролей, навичок та умінь за допомогою входження в систему сформованих відносин, а з іншого – творчу діяльність особистості, спрямовану на вдосконалення політичних відносин. Засвоївши характер існуючих політичних відносин, накопичений досвід політичного життя, його особливості, політичні норми, цінності, традиції, зразки та ролі, людина перетворює їх у свої власні орієнтації та настанови, у результаті чого здобуває соціально-політичну зрілість і здатність брати участь в житті відповідних соціальних груп і суспільства у цілому. Засвоєні політичні норми, цінності, сформовані у людини настанови до здійснення певних політичних ролей, вироблені стереотипи та звичні реакції дозволяють їй виробити власні скореговані моделі можливої поведінки у сфері політики. Закономірним наслідком цього складного творчого процесу є своєрідна віддача людини у виді розвитку існуючих політичних відносин, а разом з тим оновлення та удосконалення суспільства.

Політична соціалізація особи охоплює весь процес становлення людини як суб'єкта політичних відносин і політичної діяльності. Її проміжним і кінцевим результатом є формування в особи певної політичної культури як якісної характеристики політично активної особистості. При цьому процес політичної соціалізації в усіх його проявах здійснює певний вплив на політичну культуру не тільки даної конкретної особи, але й суспільства у цілому.

Процес політичної соціалізації прийнято пов'язувати з віковими рамками розвитку особи. Він охоплює поряд зі стадією дитинства та юності людини, коли відбувається в основному процес нарощування нею політичних знань та переважно емоційного засвоєння основних політичних цінностей і орієнтацій, також подальші періоди розвитку та функціонування особистості, коли вона виступає вже як суб'єкт політичних відносин – громадянин відповідної держави.

Треба відзначити, що політична соціалізація передбачає засвоєння політичного досвіду, перш за все, в ході політичної діяльності і практичної участі особистості в реформуванні та удосконаленні існуючих політичних відносин і охоплює практично весь період розвитку особи, весь її життєвий шлях. Але, як зазначає автор монографії "Особистість і політика" О. Б. Шестопал, слід розрізняти в процесі політичної соціалізації її активну й стабілізуючо-корегувальну фази. Активна фаза політичної соціалізації триває не все життя, а лише період, необхідний для стійкої інтеріоризації особою комплексу основних для даного соціально-політичного строю норм, цінностей, ролей і вироблення усталеної системи політичних орієнтацій, настанов тощо, тобто на протязі часу, необхідного для становлення індивіда як активного суб'єкта політичних відносин. Стабілізуючо-корегувальна фаза політичної соціалізації наступає пізніше і має своїм змістом внесення необхідних корективів у сформовану систему поглядів, уявлень і настанов особистості відповідно до мінливої міжнародної і внутрішньополітичної обстановки та перспектив подальшого розвитку політичних відносин.

На всіх стадіях політичної соціалізації особи суспільство безпосередньо впливає на неї. Цей суспільний вплив здійснюється шляхом передавання особі певної системи норм та цінностей. Інститутами політичної соціалізації можуть слугувати (в залежності від етапу політичної соціалізації даної особи) сім'я, дошкільні установи, школи, вузи, інші навчальні, державні інститути, формальні та неформальні вікові групи, засоби масової інформації, політичні партії та громадські організації, трудові колективи тощо. Інститути політичної соціалізації діють з різним ступенем інтенсивності на різних етапах розвитку особистості. Кожний із них вирішує свої, цілком визначені завдання, що дозволяє їм досягти спільного бажаного результату – сформувати зрілого, політично грамотного громадянина сучасного суспільства.

Центральним інститутом ранньої стадії політичної соціалізації є сім'я. Дорослі члени сім'ї завжди належать до певної соціальної групи, виражають її політичні інтереси, потреби, цінності та орієнтації. Природно, що вони впливають на формування в інших членів сім'ї відповідних цінностей, інтересів, орієнтацій. Важливу роль на цій стадії політичної соціалізації відіграють також дитячі дошкільні установи. Саме вони разом із сім'єю формують у дітей первинні соціально-політичні ціннісні орієнтації. Саме тут відбувається усвідомлення дитиною таких понять, як країна, народ, вітчизна. Тут вона отримує елементарні політичні знання, в тому числі знання про ті чи інші політичні інститути й ролі. Що стосується різноманітних навчальних закладів, то вони ведуть цілеспрямовану роботу по політичному розвитку й вихованню особи, розширенню її політичних знань і світогляду, виробленню в неї стійких політичних орієнтацій, інтересів, потреб. Треба відзначити, що на цій стадії політичної соціалізації особи велике значення одержують засоби масової інформації, а також міжособистісні зв'язки в рамках формальних і неформальних груп. Саме в цей період політичного становлення й розвитку людина вирішує для себе питання про сенс життя, своє місце в ньому, примірює на себе прообрази різних соціально-політичних ролей, робить свій політичний вибір, який величезною мірою визначається попереднім вихованням та впливом соціального середовища.

Політична соціалізація особи здобуває стійкий і цілісний характер, як правило, в період активної трудової та творчої суспільно-політичної діяльності й виявляється у високій її соціальній зрілості. При цьому людина реалізує всі ті статусні й функціональні можливості, що були підготовлені на попередніх стадіях політичної соціалізації. Політично зрілу особистість характеризує широка інформованість, глибокі політичні знання, відносна стійкість ціннісних орієнтацій, установок, висока культура політичного мислення.

Підсумок політичної соціалізації особи – формування її політичної культури, яку можна визначити як показник, що відбиває якісну своєрідність та рівень політичної інформованості, компетентності, переконаності та політичної активності громадян і виражається в діяльності, спрямованій на реалізацію політичних відносин у рамках існуючої політичної системи. Політична культура, таким чином, формується багатьма інститутами політичної соціалізації. Проте ключова роль в її формуванні належить державі, яка організовує масове навчання громадян політичним знанням і навичкам управління державою й суспільством, розробляє й удосконалює ідейне ядро політичної культури всього суспільства.